БОЛІ́ВІЯ, Республіка Болівія (Bolivia, Republica de Bolivia) — держава в центральній частині Пів­ден­ної Америки. На Пів­ніч і Схід межує з Бразилією, на Пів­день Схід — з Параґваєм, на Пів­день — з Арґентиною, на Захід — з Чилі й Перу. Площа 1098,6 тис. км2. Населе­н­ня 8,33 млн осіб (2002), з них амеріндіос (головним чином індіанці кечуа й аймара) — 45 %, метисів — 25 %, креолів і європейців — 10 %. Згідно з кон­ституцією, столицею країни є місто Сукре (163,6 тис. мешканців), але фактична столиця — місто Ла-Пас (1,1 млн мешканців). Найбільші міста: Санта-Круз (914,8 тис. осіб), Кочабамба (521,3 тис. осіб), Оруро (202,5 тис. осіб). Адміністративно-територіальний поділ — 9 департаментів, які поділяються на 98 провінцій, провінції — на кантони. Мови: іспанська (державна), кечуа та аймара. Віро­сповіда­н­ня більшості населе­н­ня — католицизм (95 %). Президентська республіка. Глава держави й уряду — президент. Законодавчий орган — Національний кон­грес. Грошова одиниця — болівіано.

Історична довід­ка

В давні часи територію сучасної Болівії населяли індіанські племена, на початку 14 ст. заво­йована інками, 1532–38 — іспанськими конкі­стадорами. Іспанці від­крили велику кількість срібних копалень і протягом на­ступних двохсот років цей регіон був однією з найбагатших іспанських колоній. 1776 при­єд­нана до віце-королівства Ла-Плата. Під час війни за незалежність іспанських колоній в Америці (1810–26) 6 серпня 1825 проголошено незалежність країни, на­званої на честь Симона Болівара, який очолив боротьбу за незалежність іспанських колоній і став першим президентом спочатку Великої Колумбії (1819), а потім Болівії. Згодом, після кількох воєн, по­ступилася узбереж­жям Тихого океану — Чилі, багатою на нафту територією Чако — Парагваю і частиною території — Бразилії. Країна є членом ООН, МВФ, ВООЗ, ОАД.

У західній частині країни з Пів­ночі на Пів­день про­стягаються Анди; найвищі їхні вершини — Анкохума (6550 м), Ілампу (6485 м), Ілімані (6462 м). На Схід і Пів­ніч Схід від гір — Амазонська рівнина, на Пів­день Схід — долина Чако. Найбільші ріки: Бені, Мадре-де-Дьйос, Пілкома­йо, Десаґуадеро. У гірських зонах клімат високогірний, посушливий, у долинах — субекваторіальний і тропічний; опадів від 150 до 2000 мм на рік. Середньорічна температура в горах при­близно +8°С, в долинах +26°С. Фізико-гео­графічні зони — савана, гілея, в горах — напів­пустельна, степова й лісова. Через різноманітність ландшафтів є рослини майже всіх кліматичних зон, зокрема каучук, дерева, більш як 2000 видів твердих деревних порід, ваніль, сарсапарила і шафран. Серед пред­ставників фауни: лама, броненосець, пума, ягуар, альпака, вікунья. Національні парки: Ноель Кемпф, Меркадо і Покаас-Новус. Корисні копалини: золото, срібло, платина, олово, мідь, цинк, свинець, вольфрам, вісмут, сірка, калій, бор, напів­дорогоцін­не камі­н­ня, а також природний газ і нафта.

Економічний і культурний роз­виток

Належить до одних із найменш роз­винених та найбідніших країн Латинської Америки. Обсяг ВВП — 8,4 млрд дол. США (1998), на душу населе­н­ня — 867 дол. США (1994). Більшість економічно активного населе­н­ня країни зайнята в сільському господарстві, яке є низько­продуктивним, не забезпечує потреб у продовольстві. Найпоширеніші сільськогосподарські культури: кукурудза, соя, картопля, цукрова тростина, банани, кава, бавовник. Роз­винуте тварин­ництво. Болівія імпортує при­близно 40 % сільськогосподарської продукції (пере­важно зерно). Промисловість спеціалізується на добуван­ні газу, кольорових металів, які пере­важно йдуть на екс­порт. Основні торгові партнери: Арґентина, Чилі, Перу, США, Бразилія, Японія.

Серед ви­значних культурних обʼєктів: у Ла-Пасі — Національний музей і собор, що вміщує 12 тис. осіб (1933), у Потосі — собор 16 ст., монетарний двір (1572).

Звʼязки з Україною

Дипломатичні від­носини між Болівією та Україною встановлені 8 лютого 1992. У країні є нечислен­на українська громада, що сформувалась у повоєн­ні роки за рахунок мі­грантів із таборів для пере­міщених осіб у Німеч­чині та Австрії.