БРАЗИ́ЛІЯ, Федеративна Республіка Бразилія (Brasilia, Republica Federativa do Brasil) — найбільша за територією та населе­н­ням держава Пів­ден­ної Америки. На Пн. межує з Венесуелою, Гайаною, Суринамом, Французькою Ґвіаною; на Пів­дні — з Уруґваєм, на Заході — з Арґентиною, Параґваєм, Болівією і Перу, на Пів­нічному Заході — з Колумбією. На Пів­дні й Сході омивається Атлантичним океаном. Площа 8,5 млн км2 (пʼята за територією країна в світі після Росії, Китаю, Канади і США). Населе­н­ня 174 млн осіб (2002). Столиця — Бразиліа (2,05 млн осіб). Найбільші міста: Сан-Пауло (10 млн осіб), Ріо-де-Жанейро (6,5 млн осіб), Сальвадор (2,2 млн осіб), Бело-Горизонте (2,1 млн осіб), Ресифе, Куритиба, Порто-Алеґре, Белен, Манаус. Європейці (португальці, італійці, німці, іспанці, українці та ін.) становлять 54 %, мулати — 39 %, африканці — 6 %, азіати (японці, індійці, араби) — 1 %, індіанці — 0,2 %. Мови: португальська (державна), англійська, німецька, італійська. Віро­сповіда­н­ня: католики — 89 % (чимало католиків африканського походже­н­ня дотримують також культ «кандомбле»), проте­станти (лютерани, методисти), юдеї. Основна релігія — католицизм. Грошова одиниця — реал. Є федеративною республікою, до складу якої входять 22 штати, 4 території і столичний федеральний округ. Глава держави — президент. Законодавчий орган — Національний кон­грес, що складається з Сенату і Палати депутатів. У країні діють 19 політичних партій, основними з яких є: Партія бразильського демократичного руху, Партія ліберального фронту, Партія трудящих.

До приходу європейців країну населяли індіанські племена араваків і карибів на Пів­ночі, тупі-гуарані — на східному узбереж­жі й у долині Амазонки, ге — на Сході й Пів­дні країни, пано — на Заході. Першим з європейців Бразилію від­відав 1500 португальський мореплавець П.-А. Кабрал. У середині 16 ст. територія була проголошена португальською колонією. 1808 сюди, рятуючись від Наполеона, емігрував король Португалії Дом Жоао II. Країна стала королівством. Після поверне­н­ня на батьківщину короля його син Педро проголосив незалежність Бразилії 7 вересня 1822. У 1889 країна стала республікою — Сполученими Штатами Бразилії. 1930 владу в країні захопила військова хунта, що керувала нею до 1945. Від 1945 до 1964 в країні був демократичний режим, тоді ж столиця з Ріо-де-Жанейро пере­несена до м. Бразиліа, яке було збудоване у 1950-х роках. Пере­несе­н­ня столиці, на думку уряду, мало стимулювати роз­виток центральної області країни. 1964 знову стався військовий пере­ворот, і на­ступні 5 президентів були військовими. Тільки від 1974 почалися демократичні зміни. 1967 країну пере­йменовано на Федеративну Республіку Бразилія. Є членом ООН, ОАД.

Природні умови

Домінантними територіальними ознаками країни є Амазонська низовина і Бразильське плоскогірʼя. Амазонська низовина за­ймає більш як третину території країни. Значна її частина — це болота і заплави, а також густі тропічні ліси. На Пн. від неї — Ґвіанське плоскогірʼя з найвищою точкою Бразилії — горою Піко-да-Небліна (3014 м). Бразильське плоскогірʼя охоплює основну частину Пд. Сх. країни. Його висота від 300 до 900 м, деякі вершини під­носяться вище за 2200 м (Піко-да-Бандейра — 2890 м, Педра-Аку — 2232 м). Найбільші ріки: Амазонка (з притоками Ріо-Неґре, Тапажос, Мадейра), Токантінс, Сан-Франциско. Клімат змінюється залежно від регіону — від вологого тропічного до помірного. Середньорічна температура в Белені (гирло Амазонки) коливається в межах від +22 °С до +31 °С. В Ріо-де-Жанейро температура січня від +23 °С до +29 °С, липня — від +17 °С до +24 °С. В деяких гірських регіонах зимова температура знижується до — 6 °С. Рослин­ність країни дуже різноманітна, особливо в басейні Амазонки. Пере­важають ліси, зокрема вічнозелені, на Бразильському плоскогірʼї — савана. У тропічних лісах росте понад 40 тис. видів рослин, живуть тисячі різних комах, екзотичних птахів та звірів. Серед рослин — пальми (зокрема карликові), бегонія, лавр, мирт, мімоза, мангрові дерева, кактуси, ананас, смоковниця звичайна, банан, манґо, гуава, апельсин, анона. Фауна: мавпи, панцерники, папуги ара, риби-піраньї, анаконди, пуми, ягуари, оцелоти, лисиці, пекарі, тапіри, мурахоїди, лінивці, опосуми, алігатори, бушмастери (отруйні змії). Великі національні парки: Амазонія, Араґуая, Іґуасу, Піко-да-Небліна та ін.

Економічний і культурний роз­виток

Згідно з класифікацією ООН, Бразилія входить до «десятки» провід­них країн світу. В економіці країни важливу роль ві­ді­грає іноземний капітал (США, Німеч­чина, Японія та ін.). Обсяг ВНП (2000) — 760,35 млрд дол. США, на душу населе­н­ня — 4420 дол. США. Посідає 8-е місце у світі за обсягом свого економічного потенціалу (45 % ВНП усієї Латинської Америки). Власними запасами нафти потреби країни забезпечені більше ніж на 50 %. Значні поклади камʼяного вугі­л­ля. За запасами залізної руди (понад 80 млрд т) посідає 1-е місце у світі. Корисні копалини: марганець, боксити, нікель, уран, олово, вольфрам, хром, тантал, золото, берилій, цирконій та ін. Добувають високо­якісний кри­сталічний кварц та алмази. Найроз­виненішою галуз­зю промисловості є машинобудува­н­ня (понад 30 % усього промислового виробництва). Швидкими темпами роз­вивається електрон­на промисловість. Роз­винені чорна металургія, нафтохімія, деревооб­робна, текс­тильна, харчова промисловості. Має національну космічну про­граму, спрямовану на роз­робле­н­ня космічних технологій і створе­н­ня власних штучних супутників Землі. За обсягами виробництва й екс­порту сільськогосподарської продукції є лідером у Латинській Америці й посідає 2-е місце у світі, по­ступаючись лише США. На сільське господарство припадає 12 % ВВП країни, в ньому задіяно 20 % економічно активного населе­н­ня. Є світовим лідером з виробництва кави (2,7 млн т) та друга у світі за виробництвом какао. Країні також належать провід­ні місця за обсягами виробництва сої, бананів, апельсинів, цукрової тростини, кукурудзи, квасолі. Щорічний збір зернових культур — від 70 до 75 млн т. На неї припадає 13 % світового виробництва мʼяса (один із провід­них виробників яловичини у світі). Екс­порт сільськогосподарської продукції приносить країні найбільші валютні надходже­н­ня. Основні торговельні партнери — країни ЄС, США.

Бразилія — країна активного вʼїзного туризму. Діє Музей сучасного мистецтва (колекція екс­понатів з багатьох країн світу), Національний музей (понад 4 млн екс­понатів з геології, ботаніки й антропології), Музей індіанців, Історичний музей, Художній музей — у Ріо-де-Жанейро, Музей сучасного мистецтва в Сан-Пауло. В Бразиліа є ботанічний сад, зоопарк; в Ріо-де-Жанейро — гора Корковадо зі статуєю Христа Спасителя. Приваблює туристів один із найбільших у світі водо­спад Іґуасу в одно­ймен­ному національному парку, що знаходиться на кордоні Бразилії з Арґентиною і Параґваєм.

Звʼязки з Україною

Бразилія однією з перших (26 грудня 1991) ви­знала незалежність України. Дипломатичні від­носини встановлено 11 лютого 1992. Початок офіційних дво­сторон­ніх контактам на між­урядовому рівні покладено візитом до Бразилії у січні 1995 спеціального пред­ставника Президента України Б. Тарасюка, який взяв участь в інавгурації новообраного Президента цієї держави Ф. Е. Кардозу. У жовтні 1995 від­бувся 1-й офіційний візит Президента України Л. Кучми до Бразилії, під час якого було під­писано Договір про дружні від­носини та спів­робітництво між 2-ма державами. Це перший документ такого значе­н­ня, який Україна під­писала з країною Латинської Америки. Посольство Федеративної Республіки Бразилія в Україні офіційно діє від 4 січня 1995. Від липня 1995 в Бразилії функціонує Посольство України. 24 серпня 1996 було від­крито Генеральне консульство України в штаті Парана (м. Куритиба). У червні 1995 в Україні створено товариство «Україна–Бразилія». 

У Бразилії проживає близько 500 тис. громадян українського походже­н­ня (70 % — у сільській місцевості; 75 % зосереджено в штаті Парана, 9 % — у штаті Санта-Катарина та ін.). Головні осередки українців — м. Прудентополіс, Куритиба, Сан-Пауло. Перші українські емі­гранти зʼявилися там на­прикінці 19 ст. Це були селяни з Буковини, що оселилися у пів­ден­ній частині штату Парана. 1891 невелика група селян зі Східної Галичини заснувала колонію Санта-Барбара в повіті Палмейра. Масова ж еміграція українців до Бразилії тривала 1895–99, коли під час т. зв. «бразилійської гарячки» понад 15 тис. селян пере­важно з Пів­нічно-Східної Галичини прибули на сезон­ні роботи. Умови життя перших українських поселенців у Бразилії були над­звичайно важкі. Бразилійський уряд від­мовився надавати їм допомогу. 1896 центром поселе­н­ня українських ім­мі­грантів стало м. Прудентополіс. Вони також створили свої колонії в Антоніо Олінто, Сантос-Андраде, Ріо-Кларо, Доризон, Ірасеме та ін. місцевостях. Друга хвиля української еміграції припадає на 1907–14, коли до Бразилії пере­селилися ще 15 тис. українців (пере­важно вихідці зі Східної Галичини). Від­повід­но до урядової про­грами частина прибулих одержала наділи землі у 25–30 га, інші пішли працювати на будівництво залізниць. У цей період зʼявилися нові українські колонії — Іваї, Іраті, Ітапара, Вера-Гуарані та ін. Не­зважаючи на важкі умови життя українських поселенців, їхня кількість в Бразилії напередодні 1-ї світової війни становила близько 45 тис. осіб. На початку 20-х років в околицях м. Прудентополіс діяли 23 українські школи, 9 церков і каплиць, 10 філій Українського Союзу. Загалом українська громада у Бразилії 1922 мала вже 64 школи. 

Над­звичайно велику допомогу українській школі у Бразилії надав митрополит Андрей Шептицький, який особисто від­відав числен­ні українські громади в Бразилії, активізував роботу «Шкільного союзу». Українську школу в Бразилії під­тримувало товариство «Просвіта» (подекуди зу­стрічається з на­звою «Товариство ім. Т. Шевченка»), яке почало діяти 1902 у Куритибі, а згодом і в ін. місцях поселе­н­ня українців. Напередодні 1-ї світової війни у Бразилії було вже 32 від­діле­н­ня «Просвіти». Значно активізував життя у Бразилії т. зв. «Доризонський зʼїзд» (1922, м. Доризона), проведений за сприя­н­ня митрополита Андрея Шептицького і пред­ставника уряду ЗУНР П. Карманського. 1931 отець Д. Сідлецький організував молодіжну організацію «Молоде козацтво», що по­жвавило діяльність української православної громади у Бразилії. Українське культурне життя було припинене на­прикінці 30-х років, коли бразилійський уряд 1938 заборонив діяльність усіх небразилійських товариств і на­вча­н­ня мовами різних етнічних груп. Третя хвиля української еміграції до Бразилії від­булася між 2-ма світ. війнами, коли до країни прибуло близько 9 тис. селян не тільки з Галичини, а й Волині та Поліс­ся, менше з Буковини і Закарпа­т­тя. 

Оста­н­ня, 4-та хвиля еміграції, охоплює 1946–51, коли з таборів для пере­міщених осіб у Німеч­чині та Австрії до Бразилії прибуло майже 7 тис. українців, серед яких був досить високий від­соток інтелігенції. Згодом частина з них емігрувала до США і Канади, однак більшість залишилася у Бразилії. У цей період у Бразилії було до­зволено ви­вчати інші мови, зокрема й українську, але поза обовʼязковою про­грамою. Нині у Бразилії не існує шкіл, у яких всі предмети викладалися б українською мовою. 1991 був пере­ломним в житті українського шкільництва у Бразилії. Українська мова була знову за­проваджена у 4-х державних гімназіях (у місцевостях Лінія Есперанса, Тижуко Прито, Маркондес, Лігасон). Крім того, українську мову продовжують викладати в Малій семінарії св. Йосафата отців Василіян у м. Прудентополіс та Вищій духовній семінарії у м. Куритиба у суботніх школах. Найбільше українських поселень зосереджено в пів­ден­но-східній частині штату Парана, яку інколи називають Бразилійською Україною. У м. Прудентополіс проживає майже 25 тис. осіб українського походже­н­ня (при­близно 3/4 населе­н­ня міста). Столиця штату Парана — м. Куритиба — другий найбільший центр концентрації української громади (понад 25 тис. осіб). Одне з перед­мість Куритиби має назву Нова Галичина. Третім масовим скупче­н­ням українців є м. Сан-Пауло, де проживає понад 5 тис. громадян українського походже­н­ня.

Майже 80 % бразильців українського походже­н­ня зайняті у сільському господарстві. При­близно 20 % українців працюють на промислових під­приємствах, у торговельних установах, муніципальних та державних органах, дехто є власниками невеликих майстерень, крамниць, меблевих фабрик тощо. Окремі пред­ставники української громади володіють промисловими під­приємствами, як правило, у сфері пере­робки харчової продукції. У Куритибі їм належать від­носно великі промислові під­приємства: паперова фабрика «Подолянка», деревооб­робна майстерня «Одеса» та ін.

Українці у Бразилії

Серед українців, що мешкають у цій країні, є письмен­ники, поети, пере­кладачі. Найві­домішим українським письмен­ником-пере­кладачем, пред­ставником перших хвиль еміграції, був П. Карманський, який на початку 20-х років тривалий час жив і працював у Бразилії і залишив спогади про цей період свого життя «Між рідними в Пів­ден­ній Америці». Він під­готував статути «Українського союзу в Бразилії», ставлячи першочерговим зав­да­н­ням організацію українського шкільництва. Ві­домі також громадські та культурні діячі С. Кобилянський, В. Куц і О. Шпитько, єпис­коп Й. Мартинець, письмен­ник С. Калинець. Остан­нім часом у країні серед читачів здобули ви­зна­н­ня такі літератори, як О. Колодій і В. Селянська-Вовк. О. Колодій пере­клала португальською мовою низку творів Т. Шевченка. В. Селянська-Вовк, крім низки власних творів, видала португальською мовою «Антологію української літератури» і збірку сучасної української поезії «Соняшник». Серед бразильців українського походже­н­ня є лікарі, фармацевти, інженери, юристи, вчителі. Серед науковців ві­домі О. Борушенко — фахівець з історії України й історичної демо­графії, мово­знавець Н. Киричук, іхтіолог Ф. Великохатько, археолог І. Хмиз, фахівець з агрономії О. Заболотний, геолог Н. Манушенко, мікробіо­лог Д. Рибка, нейрохірург А. Антонюк, історики М. Гец, М. Вовк та ін. Ві­домі також дослідже­н­ня історії рідної школи о. В. Зінька. 

Досить помітним є вплив української громади на су­спільно-політичне життя країни. Так, у парламенті штату Парана депутатом від української громади протягом кількох років була В. Вічимишин-Ажіберт. Завдяки їй у новій кон­ституції штату було зафіксовано право ви­вче­н­ня української мови в урядових школах, де на­вчаються діти бразильців українського походже­н­ня. 1985 у Паранському університеті (м. Куритиба) при Департаменті модерних іноземних мов введено додаткові вечірні лекторати японської, польської, російської, української мов. Курс української мови роз­рахований на 7 семестрів, працює за спеціальною про­грамою, роз­робленою його керівником професором В. Кульчинським, який також очолює Шкільну раду при Українсько-Бразилійській центральній ре­презентації (УБЦР). Цей курс реалізується також з допомогою і науковим обміном з Канадським ін­ститутом українських студій і НАНУ. Окрім того, в Університеті проводять щорічні курси під­вище­н­ня кваліфікації вчителів української мови. 1988 від­крито українську бібліотеку.

Українські громадські обʼ­єд­на­н­ня та організації

У Бразилії існують різні українські громадські обʼ­єд­на­н­ня та організації. Нині найбільшим обʼ­єд­на­н­ням є УБЦР. Її головна мета і зав­да­н­ня — пред­ставляти українську громаду в урядах штатів, а також встановлювати контакти з українцями за межами країни. До складу УБЦР входять такі організації: Товариство прихильників української культури, Хліборобсько-освітній союз, Українська католицька церква, УАПЦ, Українсько-бразилійський клуб, Асоціація українсько-бразилійської молоді, Українсько-бразилійська фундація та ін. Серед них найбільшим громадським осередком є Хліборобсько-освітній союз. Він має хор, фольклорну групу «Барвінок», щотижневу радіо­станцію «Українська хвиля», при ньому діють Літературно-спортивний клуб молоді та Організація українських жінок. Широко ві­домі в Бразилії українські ансамблі і фольклорні групи, які діють на її теренах, — «Барвінок» з Куритиби, «Веселка» з Прудентополіса, «Калина» з Юніон-да-Вікторія та ін. Українська Церква в Бразилії ві­ді­гравала і продовжує ві­ді­гравати значну роль в збережен­ні національної самосві­домості бразилійських українців. Перші українські каплиці були збудовані 1897, 1902 зведено деревʼяну церкву у Серра-до-Тигре, 1903 — церкву св. Духа у колонії Маркосинко, Парана (обидві збереглися донині). Першим українським часописом у була «Зоря» (1907). Серед інших друкованих ви­дань: «Наша думка», «Наш напрям», «Місіонер у Бразилії», «Україна», «Український місіонер», «Український місіонер у Бразилії», «Праця», «Хлібороб» та ін. 1961 на площі «Україна» у Куритибі встановлено памʼятник Т. Шевченку, згодом в м. Прудентополіс і Порто-Алеґре. Нині встановлено звʼязки між окремими регіонами Бразилії та України, зокрема у 2000 під­писано меморандум про спів­робітництво між Києвом та Ріо-де-Жанейро. В економіці обох країн є тенденція до зро­ста­н­ня загального торговельного обороту між ними (2000 він становив 140 млн дол. США), збільше­н­ня товарної номенклатури дво­сторон­ньої торгівлі.