Параґвай, Республіка Параґвай

ПАРАҐВА́Й, Республіка Параґвай (іспан. — Republica del Paraguay) — держава у центральній частині Пів­ден­ної Америки. Межує на сході з Бразилією, на пів­нічному заході — з Болівією, на пів­дні — з Арґентиною. На пів­ден­ному сході кордон проходить по р. Парана. Не має виходу до моря. Площа 406 752 км². Населе­н­ня 7 272 639 осіб (2021). Столиця — Асунсь­йон (531 тис. осіб, 2023). Найбільші міста (2023): Сьюдад-дель-Есте (320 782 особи), Сан-Лоренцо (227 876 осіб), Капіата (198 553 особи). Адміністративно-територіальний поділ: 17 департаментів. Офіційні мови: іспанська та гуарані. Віро­сповіда­н­ня: римо-католики — 89,6 %, проте­станти — 6,2 %, інші християни — 1,1 %, інші релігії або неви­значені — 1,9 %, не сповід­ують жодної релігії — 1,1 %. Грошова одиниця — гуарані. П. — президентська республіка. Діє кон­ституція від 21 червня 1992. Глава держави — президент (від 2023 — С. Пенья). Законодавча влада пред­ставлена Національним кон­гресом, що складається з 2-х палат: сенату і палати депутатів. Основні партії: Національний союз порядних громадян, Національно-республіканська асоціація, Консе­рвативна партія, Параґвайська комуністична партія, партія «Мила батьківщина», Істин­на ліберально-радикальна партія, Революційна фебреристська партія, Християнсько-демократична партія. П. — член ООН, Організації американських держав.

У давнину територію сучасного П. населяли індіанські племена гуарані. У 16 ст. П. заво­йований та колонізований Іспанією. 1617 отримав автономію в межах віце-королівства Перу. У 17—18 ст. тут існувала Єзуїтська держава. 1776 П. уві­йшов до складу віце-королівства Ріо-де-Ла-Плата. Від 1811 — незалежна республіка. Внаслідок Параґвайської війни (1864—70) країна втратила значну частину території та населе­н­ня. 1922—23 від­булася громадянська війна між радикальними прихильниками різних векторів між­народних союзів. Англо-американське суперництво за нафтові родовища залучило П. до війни з Болівією (Чакська війна, 1932—35), у результаті якої збільшилася залежність від іноземного капіталу. 1940—48 панувала диктатура генерала Х. Мориніґо. Під час 2-ї світової війни П., не­зважаючи на проголошений нейтралітет, надавав допомогу Німеч­чині, а після війни прихистив німецьких військових злочинців. 1954—89 П. пере­бував під військово-поліцейською диктатурою генерала А. Стрес­снера. 1993 на багатопартійних виборах пере­міг Х.-К. Васмосі.

Клімат від субтропічного до помірного; характерні значна кількість опадів у східних частинах, напів­посушлива місцевість на крайньому заході. Середня температура січня — від +27° до +29 °С, липня — від +17° до +19 °С. Середньорічна кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 2000 мм на сході. Надра П. багаті на корисні копалини: залізну руду, марганець, вапняк. Найвища точка — г. Серро Перо (842 м), найнижча — пере­хрестя головних річок — Ріо-Параґвай і Парана (46 м). На схід від Ріо-Параґваю — листопадно-вічнозелені та сухі рідкісні ліси, травʼянисті рівнини та лісисті пагорби; на захід від Ріо-Параґваю — регіон Ґран-Чако, де пере­важає низька, болотиста річкова рівнина; в інших місцях — сухий ліс і тернисті чагарники. Рослини: падуб, вербена, омбу. Тварини: лисиця, вовк, леопард, оцелот, онцила, марги, ягуар, пума, тайра, носуха, гуанако, пекарі. Національні парки: «Дефенсорес-дель-Тінфунке», «Ібіке» (одна з небагатьох територій, де зберігся первоз­дан­ний тропічний ліс П.); заповід­ник «Фортін-Толедо».

П. — пере­важно аграрна країна; має ринкову економіку, що вирізняється великим неформальним сектором (реекс­порт імпорт­них споживчих товарів до сусідніх країн, діяльність тисяч мікропід­приємств і міських вуличних торговців). У роз­рахунку на душу населе­н­ня реальний дохід стабільно зро­став упродовж остан­ніх 5-ти р., оскільки значний світовий попит на сировину в по­єд­нан­ні з високими цінами та сприятливою погодою сприяли роз­ширен­ню сільськогосподарського екс­порту. П. є 5-м за величиною виробником сої у світі. Посуха 2008 скоротила екс­порт сільськогосподарської продукції. Сильна посуха та спалахи «копитної хвороби» 2012 при­звели до тимчасового паді­н­ня екс­порту яловичини та інших видів сільськогосподарської продукції. Однак від 2014 економіка П. зро­стала в середньому на 4 % на рік через потужне виробництво та високі світові ціни. Корупція, обмежений про­грес у структурній транс­формації економіки та недо­статній рівень роз­витку інфра­структури є основними пере­шкодами для довго­строкового зро­ста­н­ня економіки країни. ВВП 2017 становив 87,98 млрд дол. США, у роз­рахунку на особу — 12 300 дол. США. Структура ВВП (2017): сільське господарство — 17,9 %, промисловість — 27,7 %, послуги — 54,5 %. Головна галузь сільського господарства — пасовищне мʼясне тварин­ництво: велика рогата худоба (15,7 млн голів у 2017), свині, вівці. Основні товарні сільськогосподарські культури: соєві боби, цукрова тростина, кукурудза, маніок, пшениця, рис, яловичина, молоко, апельсини, плоди олійної пальми. Роз­винена заготівля тропічної деревини (зокрема кебрачо). Основні галузі промисловості: пере­робле­н­ня цукру, виробництво цементу, текс­тилю, напоїв, виробів з деревини, сталі, недорогоцін­них металів, електро­енергії. Головний річковий порт — Асунсь­йон. Екс­портують сою та соєві продукти, електро­енергію, яловичину, кукурудзу, ізольовану проводку; основні партнери: Бразилія, Арґентина, Чилі. Імпортує обладна­н­ня для мовле­н­ня, автомобілі, пестициди, очищену нафту, шини; основні партнери: Бразилія, США, Китай, Арґентина, Чилі.

Видатні памʼятки історії та архітектури: Національний пантеон героїв (1863—1936), Будинок незалежності (1772; від­ре­ставрований і від­критий як музей 1965) в Асунсь­йоні, найбільша в світі гребля Ітайпу на р. Парана, руїни єзуїтських місій (Хесус і Тринідад занесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), м-ко Луці по­близу Асунсь­йона, де виготовляють ві­домі струн­ні музичні інструменти, історичне с. Параґуарі зі старими будівлями в колоніальному стилі, екологічне ранчо Липа. Функціонують Національний музей мистецтв, Етно­графічний музей А. Барбер (велика антропологічна колекція і зі­бра­н­ня місцевих художніх промислів), Музей дель Барро, Музей параґвайських народних промислів (унікальне зі­бра­н­ня традиційного текс­тилю і виробів ку­старних промислів), Музей образотворчих мистецтв (картини і скульптури параґвайських і пів­ден­ноамериканських авторів, велика колекція історичних документів), Музей археології та етно­графії Ґ. Боджіані; низка художніх галерей. Серед закладів вищої освіти — Національний університет Асунсь­йона (м. Сан-Лоренсо), Автономний університет Асунсь­йона, Католицький університет Успі­н­ня Пресвятої Богородиці (обидва — Асунсь­йон), Національний східний університет (м. Сьюдад-дель-Есте). Серед видатних уродженців — письмен­ники Х. Пла, С. Баес, М. Ґондра, М. Домінґес.

П. ви­знав незалежність України 1 квітня 1992. Дипломатичні від­носини між державами були встановлені 26 лютого 1993. Послом України у П. за сумісництвом є Посол України в Арґентині. 2002 МЗС України при­значено Почесного консула України в П., яким став ві­домий параґвайський бізнесмен українського походже­н­ня А. Троцюк. У квітні 2005 в Сантьяґо від­булася перша зу­стріч Міністра закордон­них справ України з главою зовнішньополітичного ві­домства П. На­прикінці лютого 2006 в Києві від­булися перші в історії дво­сторон­ніх від­носин політичні консультації. 25 жовтня 2007 Сенат Національного кон­гресу П. ухвалив Декларацію, від­повід­но до якої Голодомор 1932—33 в Україні ви­знано геноцидом українського народу. 2008 від­бувся перший офіційний візит Міністра закордон­них справ П. до Києва, 2012 — перший офіційний візит Міністра закордон­них справ України до П. 2015 в Палаті депутатів Національного кон­гресу П. було вперше утворено групу дружби «П.—Україна». 24—27 лютого 2018 — від­значе­н­ня 25-ї річниці встановле­н­ня дипломатичних від­носин між Україною та П. 21 травня 2018 у Верховній Раді України вперше була створена депутатська група з між­парламентських звʼязків з П.

На початку 1930-х рр., під час економічної кризи в Арґентині, до П. прибули перші українські ім­мі­гранти. На­прикінці 1930-х рр. тут оселилися українські пере­селенці з Поліс­ся, Волині, Галичини та Закарпа­т­тя. Сотні українських біженців з таборів для внутрішньо пере­міщених осіб прибули до П. після 2-ї світової війни. У нових місцях прожива­н­ня вони давали багатьом населеним пунктам українські назви, на­приклад, Нова Волинь чи Тарасівка, але пізніше під тиском уряду були змушені змінити назви на іспанські. На­прикінці 1940-х рр. у країні проживало близько 10 тис. українців. Вони зайняті пере­важно у сільському господарстві, вирощують рис, кукурудзу, пшеницю та інші культури. Деякі українці працюють на вищих державних посадах. У середині 1990-х рр. було від 5 до 8 тис. українців у невеликих громадах навколо пів­ден­но-східного м. Енкарнась­йон, що межує з арґентинською провінцією Місьйонес, центром української ім­міграції до Арґентини. Згодом від­булася значна еміграція української інтелігенції до Арґентини та Пів­нічної Америки. Більше половини українців П. належать до УАПЦ, близько 30 % — до УГКЦ, решта — до таких церков, як баптисти та меноніти. На початку 21 ст. П. мав 6 православних округів, що складалися пере­важно з українських прочан.

Центром українського су­спільного життя у П. є м. Енкарнась­йон, у якому створено Український громадський центр. На­прикінці 1930-х рр. товариство «Просвіта» організувало читальні, бібліотеку української літератури, громадський будинок. Українські молодіжні організації діяли тут до 1955. На центральній площі міста встановлено погру­д­дя Т. Шевченка та меморіальний знак памʼяті жертв Голодомору 1932—33 в Україні. В місті діє Свято-Георгіївський православний храм та храм УГКЦ.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю