БРА́УН Михайло Петрович (13(26). 02. 1903, м. Ставрополь, Росія — 27. 08. 1977, Київ) — фахівець у галузі метало­знавства. Батько О. Брауна. Доктор технічних наук (1953), професор (1954). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1973). Премія ім. Є. Патона АН УРСР (1974). Закін. Донський політех. ін­ститут (Новочеркаськ, 1929). Працював інж. Новочеркас. маш.-буд. заводу (1929– 31), інж.-дослідником заводу «Червоний Жовтень» (Сталін­град, нині Волго­град; 1931–35), зав. лаб. метало­знавства Сталінгр. трактор. заводу (1935–42), нач. центр. заводської лаб. заводу «Уралмаш» (Свердловськ, нині Єкатеринбург; 1942–51). Водночас 1930–31 — викладач Пн.-Кавказ. металург. та хім.-технол. ін­ститутів; 1934–40 — у Сталінгр. ін­ституті під­вище­н­ня кваліфікації інж.-тех. працівників. Від 1951 — у Києві: 1951–55 — за­ступник директора Ін­ституту чорної металургії АН УРСР; 1955–71 — за­ступник директора, 1971–77 — завідувач від­ділу легува­н­ня і структур. пере­творень сплавів Ін­ституту про­блем лиття АН УРСР; водночас завідувач кафедри технології металів Укр. с.-г. академії (1955–71). Роз­робляв теор. основи легува­н­ня і фракто­графії металів і сплавів. Створив низку сплавів, які широко за­стосовуються в промисловості. Б. — засн. київ. наук. школи метало­знавства і терміч. обробки металів. Був кер. Київ. від­діл. Наук.-тех. товариства маш.-буд. промисловості «Маш­пром».