Брілінґ Ґустав Вольдемарович

БРІ́ЛІНҐ Ґу­став Вольдемарович (21. 02(05. 03). 1867, м. Борисів, нині Мінської обл. — після 1940) — історик, мистецтво­знавець. Закінчив юридичний факультет Університету св. Володимира у Києві (1893), водночас від­відував художню школу М. Мурашка. Брав участь у роз­писі Володимирського собору в Києві. 1893–1919 працював у судових установах міст Росії, а також Він­ниці, Лубен (нині Полтавська обл.). Захопився збира­н­ням та ви­вче­н­ням старожитностей. Один із засновників і директор Він­ницького народного музею (нині Він­ницький обласний крає­знавчий музей, 1919–20, 1924–32), водночас директор Він­ницького історико-побутового музею (1923–33). У найбільш не­стабільний період узяв на себе від­повід­альність за збереже­н­ня народних скарбів, яким по­стійно за­грожували роз­грабува­н­ня та реквізиції. З його ініціативи та за його авторства була під­готовлена по­станова Він­ницького губвиконкому «Про охорону памʼяток рев. минулого, старовини, мистецтва і природи» (1924). Опрацював ін­струкцію з проведе­н­ня охорон­них заходів у губернії (1925), склав реєстр памʼяток республіканського та місцевого значе­н­ня Він­ницької округи (1927). На поч. 30-х рр. за його участі в музейну колекцію зі­брано понад 2 тис. археологічних та історичних памʼяток, 3,5 тис. етно­графічних екс­понатів, 1 тис. творів декор.-ужиткового мистецтва, бл. 1 тис. книг і рукописів, 700 творів образотворчого мистецтва. Значну увагу приділяв килимарству. 1933 без­під­ставно увʼязнений, згодом звільнений. Після арешту 1940 всі рукописи з історії музею, міста, мемуари знищені, а його сліди загубилися в таборах на Пн. Росії. Реабілітований 1988.

Завантажити статтю