БАГАТОМО́ВНІСТЬ — користува­н­ня кількома мовами в межах певного су­спільства, зокрема держави. Б. як засіб масового спілкува­н­ня в межах однієї держави в сучас. світі скоріше є винятком, спричиненим певними істор. умовами, ніж правилом. Роз­різняють особисту (в одномов. державі є люди, які, крім рідної, послуговуються ін. мовами) та соціальну Б. (в державі функціонує кілька мов з однаковим або різним статусом). Б. найчастіше реалізується у формі двомовності. У Швейцарії 4 держ. мови (нім., франц., італ. й ретороман.), але кожна з них використовується на чітко окресл. тер., не витісняючи й не асимілюючи одна одної. У Бельгії статус державної мають 2 мови: франц. та нідерланд., якими на своїх територіях роз­мовляють валони та фламандці. У Фінляндії державними за Кон­ституцією є фінська та шведська мови. У цих країнах пред­ставники різних етносів живуть на своїх істор. територіях, роз­діл. адм. межами. Тому держ. багатомовність є засобом захисту і збереже­н­ня нац. мов, а не знаря­д­дям їх асиміляції. Інший тип між­мов. від­носин був у Рад. Союзі, коли всі мови, крім рос., за­знавали істот. обмежень.