КОСТЕ́ЛЬНИК Гавриїл Теодорович (Костельник Ґабор; псевд. — homo novus; 15. 06. 1886, с. Бач-Керестур, нині Руски Керестур, Воєводина, Сербія — 20. 09. 1948, Львів) — богослов, філософ, пись­мен­ник, церковний діяч. Після навч. у гімназіях м. Вінковці (Хорватія, 1898–1900) і Заґреб (1900–06) вступив на теол. факультет Заґреб. університету. Літ. твори спочатку писав бачван. говіркою (склали першу поет. зб. «З мо­його валала», Жовква, 1904, позитивно оцінену В. Гнатюком), згодом — хорват. (зб. «Romance і balade», Zagreb, 1907; «Žumberak: gorske simfonije», 1911, «Trenuci», 1917) та укр. мовами. 1908 за рекомендацією єпис­копа Крижева­цького Д. Нараді вступив до Греко-катол. духов. семінарії у Льво­ві, яку закін. 1911. За протекцією митрополита Андрея Шептицького продовжував навч. у Катол. університеті в м. Фрібурґ (Швей­царія), де 1913 здобув докторат на основі дис. «De Principiis Co­gnitionis Fundamentalibus» («Про основні джерела пі­зна­н­ня»), яку того ж року опублікував у Львові. 1913 висвяч. на священика, служив у Преображен. церкві Львова, працював катехитом нар. шкіл. Тоді ж роз­почав свою літ.-крит. і публіцист. діяльність: 1910 у Львові зʼявилися друком праці «Смерть Смаїд-аги Ченгиїча» і «Шевченко з релігійно-етичного становища»; 1918 — йо­го перша поет. зб. українською мовою «Встань Україно: Пісні неволі й визволе­н­ня» (із лейтмотивом не­­справдженого сну про власну державу), 1921 — зб. «Помершій донечці». На сторінках г. «Діло» ви­ступав із публіцист. матеріалами, висловлюючи своє ро­зумі­н­ня складних реліг. і нац. про­блем. 1920–28 викладав у Греко-катол. духов. семінарії, 1928–30 — у Богослов. академії у Львові. Чл.-засн. Богослов. наук. товариства (від 1923). У 1925 від­відав Рим, враже­н­ня від подорожі виклав у листах до зна­йомих та подорож. нотатках «Зі Львова до Риму» (г. «Діло», 1925, 14–18, 23–25, 27, 29–31 жовтня, 3–5 листопада).

За працю «Спір про епіклезу між Сходом і Заходом» (Л., 1928), у якій висловив неканон. по­гляди на унію, був звільн. з Академії. Улітку того ж року від­відав край Бачку (нині Сербія), де написав «Граматику бачваньско-рускей бешеди», намагаючись максимально на­близити бачван. говір­ку до української літературної мови. У серії статей в альманасі «Руски календар» 1920–30-х рр. доводив, що місцева говірка є діалектом української мови та закликав земляків ви­вчати також укр. літ. мову. Свій талант публіциста найповніше реалізував як ред.-вид. місячни­ка «Нива» (1920–29), на сторінках якого ви­ступав проти латинізації греко-катол. Церкви та за збереже­н­ня сх. обpяду.

Від 1931 — директор папер. ф-ки і друкарні «Бібльос», від 1932 — гол. проповід­ник церкви св. Юра у Львові. 1933 на вимогу польс. влади звільн. із посади гімназ. катехита. У 1930-х рр. тісно спів­­­працював із літ.-наук. ж. «Дзвони» та тижневиком «Мета», дру­кував художні твори, філос., літ.-крит. й публіцист. матеріали, ре­цензії. 1932 у Львові видав окре­мою кн. поему «Пісня Богові», яку вважав вершиною своєї поет. творчості; у ній він у 58-ми проповід­ях виклав по­гляди на філо­софію сусп. взає­мин. Більшість поет. творів К. навіяні хорват. ре­несанс. пое­зією з її мотивами лю­бові до батьківщини, патріотизмом та пацифізмом; у прозі пере­важають біблійні мотиви. Один з авторів «Української загальної енцикльопедії» (у 3-х т., Л.; Станиславів; Коломия, 1930–33). Цікавився про­блемою укр. стигматизму, фактично редагував темат. квартальник «Божі слі­ди» (Львів, 1939). У 1939–41 К. не­однораз. викликали в НКВС із наміром пере­конати митрополи­та Андрея Шептицького при­єд­на­ти УГКЦ до РПЦ. Під час нім. оку­пації Львова служив парохом у Преображен. церкві. 1945 очолив ініціативну групу священиків для організації Львівського собору 1946, на якому під головува­н­ням К. проголошено скасува­н­ня Бе­рестей. унії 1596, тобто «самоліквідацію» УГКЦ, входже­н­ня її до складу РПЦ та під­порядкуван­ня Моск. патріарху. 22 лютого 1946 у Воздвижен. церкві Києво-Печер. лаври пере­ведений у православʼя. Зважаючи на авто­ритет К. серед мирян, Зх. Центр ОУН кілька разів пропонував йо­му емігрувати, аби не брати учас­ті у подальшому роз­витку подій. Убитий біля влас. будинку; убивця покінчив життя самогуб­ством на місці злочину. Рад. уряд звинуватив у цьому вбив­стві ОУН. Посмертно ви­йшли упорядков. К. антології «Поезия на бачванско-сримским рус­ким литературним язику» (1970), «Проза на бачванско-сримским руским литературним язику» (1975; обидві — Новий Сад), зб. ре­ліг. праць «Ви­брані твори» (К., 1987) та поезій «Жалосцинки — се­ренчи и милей» (Нови Сад, 1994).