БЕРНАРДИ́НЦІ — загальна назва цистеріанців і францисканців; члени католицького чернечого ордену, що виник 1115. Варіантна назва — бернардини. Від­окремившись від цистеріанців, група ченців заснувала в Бурґундії монастир, прийнявши статут, складений його першим абатом Бернаром Клервоським. Оновлений статут затверджено 1119. У середні віки орден бернардинців був найбагатшим. Бернардинці діяли у Франції, Італії, Угорщині, Іспанії та ін. країнах Європи. У Польщі та Литві бернардинами називали деякі групи францисканських монахів — злидарського ордену з суворим статутом. Назву ді­стали від імені французького теолога-францисканця Бернарда Сієнського. 1453 осіли при соборі св. Бернарда у Кракові. У 18–19 ст. діяльність ордену обмежено, частину його монастирів закрито. Інші гілки бернардинців — францисканці (конвентуали) та капуцини. Бернардинці — найпоширеніший на українських землях латинський орден. Не­значна кількість монастирів бернардинців (пере­важно жіночих) діє нині. В Україні бернардинці зʼявилися у 2-й пол. 15 ст., зокрема у Львові (1460), Ярмолинцях (нині Хмельн. обл.), Янові (нині с. Іванів Калинів. р-ну Вінн. обл.). Мали монастирі на українських землях у Луцьку, Дубні, Пінську, Житомирі, Сокалі, Збаражі, Бережанах, Кристинополі, Лежайську та ін. У 19 ст. майже всі монастирі бернардинців в Україні були скасовані урядами Росії та Австрії. Орден братів менших св. Франциска бернардинців в Україні нині має 8 громад, зокрема три на Житомирщині, дві на Він­ничині та по одній на Львівщині, Тернопіл­лі й Хмельнич­чині.