БІ́ЛИК Іван Іванович (01. 03. 1930, с. Градизьк, нині смт Глобин. р-ну Полтав. обл. — 27. 11. 2012, Київ) — письмен­ник, пере­кладач. Член НСПУ (1967). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1991), Всеукр. премія ім. М. Старицького (1994). Закін. Київський університет (1961). Учителював на Чернігівщині. Працював у ред. газет «Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна», нині — у ред. ж. «Всесвіт». Друкується від 1956. Перший роман — «Танго» (1968) — про життя укр. еміграції. Роман «Меч Арея» (1972) — роз­повідь про Київ та його мешканців у 5 ст. (був під­даний го­стрій критиці за «анти­історизм» і «націоналізм», ви­йшов друком у США, Великій Британії та Канаді). У романі «Похорон богів» (1986) простежено склад. і драм. період становле­н­ня й роз­витку Київ. Русі. Б. дотримувався традицій істор. осмисле­н­ня духов. буття людини, органічно пере­плітаючи істор. й психол. колізії. У романі «День народже­н­ня Золотої рибки» (1977; про будівництво ГЕС, шкідл. для довкі­л­ля) порушує про­блему від­повід­альності людини перед природою та світом, у якому вона живе, а в «Землі Королеви Мод» (1982) стверджує людяність і стійкість, що протистоять не­сприятливим об­ставинам. В істор. романі у новелах «Золотий Ра. Геродотові історії у вільному пере­казі» (1989) реконструює образ Геродота, зосереджує увагу на історіях із життя скіфів; у романі «Дикі білі коні» (1989) роз­повід­ає про похід перс. царя Дарія на Скіфію у 5 ст. до н. е. Б. належать також романи «Не дратуйте грифонів» (1993), «Яр» (1997) — про боротьбу українців за державність (бл. 30 р. не друкувався); «Цар і раб» (1991) та ін. Усі на­звані твори опубл. в Києві. Їм притаман­ні динамізм фабули, тонкий психол. аналіз, емоційно напружена роз­повідь. Пере­клав низку творів сучас. болгар. письмен­ників.