БАХ Олексій Микола­йович (справж. — Абрам Литманович; 05(17). 03. 1857, м. Золотоноша Полтав. губ., нині Черкас. обл. — 13. 05. 1946, Москва) — біо­хімік, громадсько-політичний діяч. Академік АН СРСР (1929). Заслужений діяч науки (1927). Ленін. премія (1926), Сталінcька премія (1941). Герой Соц. Праці (1945). Державні нагороди СРСР. Закін. гімназію (1875), навч. на фіз.-мат. факультеті Університету св. Володимира в Києві (1875–78), звідки був від­рахов. за участь у студент. політ. ви­ступах і засланий на 3 р. у пн. губернії Росії. 1882 продовжив навч. в Університеті, став чл. «Народної волі», за що був пере­слідуваний поліцією. 1883, після кількох арештів, пере­йшов на нелегал. становище. Видав брошуру «Царь-голод» (1917 перед­рук. із на­звою «Экономические очерки»). Після роз­грому «Народної волі» 1885 ви­їхав до Парижа, від 1890 працював у Колеж де Франс. 1891–92 за доруче­н­ням Брюс­сел. товариства пере­бував у США, за­проваджував на винокурних заводах у перед­місті Чикаґо вдосконал. спосіб броді­н­ня. Від 1894 проживав у Женеві, проводив наук. дослідж. із заг. та біол. хімії у влас. лаб., написав кілька статей і моно­графій (за ці праці йому присуджено ступ. д-ра хім. наук без захисту дис.). 1905 — секр. закордон. комітету есерів. Був головою Товариства фіз. та природн. наук у Женеві (1916). 1917 повернувся в Росію. Спів­працював у петро­град. видавництві «Земля і воля». 1918 організував Центр. хім. лаб. при Вищій раді нар. господарства РРФСР, пере­творену згодом у Фіз.-хім. ін­ститут, дир. якого Б. був до кінця життя. 1920 спільно з Б. Збарським організував Біо­хім. ін­ститут Нарком­здорову РРФСР. 1935 спільно з О. Опаріним створив Ін­ститут біо­хімії АН СРСР, на­званий згодом його імʼям (1944), був його дир. до 1946. Президент Всесоюз. хім. товариства ім. Д. Менделєєва (від 1935), організатор і голова Всесоюз. асоціації працівників науки й техніки (від 1928), академік-секр. Від­діл. хім. наук АН СРСР (1939– 45). Засновник наук. ж. «Биохимия» АН СРСР (1936). Осн. напрям наук. діяльності — окисні процеси в живій клітині. Довів, що основою процесу асиміляції вуглекислого газу рослинами з утворе­н­ням цукру є хім. реакція, що від­бувається за рахунок елементів води. Створив пероксидну теорію повільного окисле­н­ня на основі досліджень пероксидних сполук (надвугільна кислота, пероксид водню). Довів, що саме пероксиди, утворені при фотосинтезі, є джерелом молекуляр. кисню, який виділяється під час асиміляції. Від­крив оксидаційні ферменти у рослин і грибів, роз­робив методи їх ви­значе­н­ня. Теор. праці Б. про ферменти стали наук. основою роз­витку харчової промисловості. Засн. моск. школи біо­хіміків. Серед його учнів: В. Енгельгардт, О. Браунштейн, О. Опарін та ін. Президія АН СРСР заснувала премію ім. О. Баха.