А

А — перша літера української абетки. Є в усіх абетках, створених на латинській і слов’яно-кириличній графічних основах. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера, що походить із грецької α «альфа», яка базувалася на фінікійському знакові א «алеф» (бик), утворена від ідеографічного малюнка, подібного до голови бика. У сучасній українській літературній мові позначає [a] — нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького підняття на початку слова, у позиції після твердих приголосних та після голосних у словах іншомовного походження. Мала варіанти написання у староукраїнській графіці, зумовлені належністю писаря до різних писемних шкіл та типом письма. Від 16 ст., окрім рукописної, з’явилася друкована форма літери. Назва літери «а» вживається як іменник середнього роду. Буває велике і мале. У старослов’янській писемності мала числове значення одиниці, звідки й походить використання її при класифікаційному поділі зі значенням «перший» (рівень «А», група «А»), вживається також при цифрової нумерації як додаткова ознака при однаковому номері у ряді предметів, наприклад, будинок 34а. Вживають в ідіомі «від А до Я», тобто від початку до кінця. Позначає також на письмі в українській мові протиставний сполучник, частку, вигук пізнання чи пригадування. Окрім того, як і в багатьох інших мовах, є словесним вираженням почуття страху та болю. Переважна кількість слів української мови, що починаються з А, є запозиченими, значна кількість має звуконаслідувальний характер творення.

Завантажити статтю