Агіттеатр

Визначення і загальна характеристика

АГІТТЕА́ТР — вид масового театралізованого драматичного дійства на злободен­ну громадсько-політичну тему, всі виражальні засоби якого спрямовані до однієї мети — максимального агітаційного впливу на глядача (слухача). А. народився в лавах більшов. армії як один із ді­йових засобів масової комуніст. агітації. Активно впроваджувався і в Україні з метою її радянізації. Найпоширенішими формами А. були масові дійства, концерти-мітинги, інсценівки, політкарнавали, агітбалагани, агітсуди та дис­пути, композиції на теми істор. подій, згодом «Усні газети», «Живі газети», «Сині блузи», агіт­пропбригади, театри малих форм (ТЕМАФОРи), театри робітн. (ТРОМи, або «Теробмоли»), колгосп. (»ТЕКМОЛи», або «ТКОМи») молоді, агітбригади. А. роз­вивався у двох осн. напрямках: умов., символіко-алегор. (агітація за допомогою символів) і конкрет., побут. (агітація за допомогою фактів). У першому випадку зображуване по­значене рев. романтизмом, у другому має хронікальний характер. В обох напрямках помітна обмеженість художніх можливостей А.: з одного боку — декларува­н­ня ідей, узагальне­н­ня, не під­кріплене конкретикою реального життя; з другого — більш-менш точні жанрові малюнки з натури, факти без образного узагальне­н­ня, психол. глибини чи типізації явищ буден. життя. В Україні А. роз­почав свою діяльність з мас. інсценівок, присвяч. осн. подіям всесвіт. історії (їх ще називали «містеріями», «видовищами», «дійствами»). У травневі дні 1919 в Києві на Софіїв. май­дані було ро­зі­грано інсценізацію «Звільне­н­ня праці» (сценарій Л. Нікуліна). 1-го травня у багатьох містах України від­булися рев.-агітац. політ. інсценізації «1 травня — свято пролетаріату», «Торжество пролетаріату». У Харкові проведено костюмований похід «Інтернаціоналу». Від травня 1919 такі інсценівки здійснювались у Полтаві, Катеринославі, Олександрії, Умані тощо: «РРФСР і єд­на­н­ня пролетарів світу» (1 травня 1921, Олександрія, сценарій Л. Чернова), «Пов­ста­н­ня арсенальців у 1917 році» (8 листопада1927, Київ. іпо­дром) та ін. Концерти-мітинги складалися з двох частин: політ. (ви­ступи промовців) і худож. (концерт, інсценівка, ви­става). У червні 1920 в Одесі на Примор. бульварі організовано «Морський концерт-мітинг «Пов­ста­н­ня на броненосці «Потьомкін». Мітинги часто проводилися для популяризації і викори­ста­н­ня у потріб. дусі творчості видат. діячів укр. культури. Особливу увагу привертали концерти-мітинги, присвяч. памʼяті Т. Шевченка. Широко практикувалися театраліз. агітсуди, або політсуди («Суд над капіталом», «Суд над буржуєм», «Суд над Жовтнем», «Суд над молодою гвардією», «суди» над Пілсудським, Скоропадським, Петлюрою, Махном, Денікіним, «Суд над паризькими комунарами», «Старий суд про жінку в революції», «Суд над роз­рухою», «Суд над старим побутом», «суди» над реліг. святами, меншовиками, неписьмен­ністю); агросуди («Суд над коровою», «Суд над межею», «Суд над сохою»); «суди» над героями літ. творів і театр. ви­став («Суд над героєм пʼєси К. Гуцкова “Уріель Акоста”», «Суд над героєм пʼєси М. Арцибашева “Ревнощі”», «Суд над театросезоном 1925–1926 років у Києві»). До участі в цьому остан. суді, де роз­горнулася гостра полеміка, «за­прошено оборонців, літераторів, керівників театрів, а також кращі артистичні сили Києва». У широко практикованих «дис­путах» з від­повід­ною режисурою на політ., істор., антиреліг. теми перед аудиторією ви­ступали В. Затонський, М. Скрипник, М. По­двойський, Д. Мануїльський, П. Любченко. На май­данах просто неба від­бувалися театр. видовища, зокрема ви­стави класич. драматургії: «Близнята» Плавта (1919, Одеса, на сходах колиш. Миколаїв. бульвару), «Витівки Скапена» Ж.-Б. Мольєра (Київ), «Зорі» Е. Верхарна (Миколаїв) тощо. Театр. режисери створювали політ. композиції — рев. агітки: «Перший Будинок Нового світу» (11 травня 1921, реж. М. Терещенко, Театр ім. Г. Михайличенка); «Печаль оста­н­ня», «Небо горить», «Поема від­ваги», «Труд і капітал» (1921, Київ, приміще­н­ня цирку, згодом театру опери та балету); «Карнавал» (1923, Київ, за пʼєсою Р. Рол­лана «Лілюлі»); «Жовтень» (1922, Київ, сценарист і реж. Л. Курбас, художник В. Мел­лер, театр «Березіль»); «Рур» (1923, Київ, сценарій Л. Курбаса, художник В. Мел­лер); «Пролог» (1927, Харків), «Жовтневий огляд» (1927, Харків, композиція Л. Курбаса). Вплив А. по­значився на творчості багатьох митців світу, зокрема нім. режисерів Е. Піскатора та Б. Брехта, а також на діяльності нім. агіт­груп («Колона — ліворуч», «Червоний шум», «Алярм», «Червоний рупор») та агіт­груп ін. країн. Формува­н­ня А. в Україні йшло трьома шляхами — самодіял. театру, театру масових дій і театру просто неба. Ви­стави А. від­бувалися пере­важно у дні рев. свят та більшов. політ. кампаній, їхніми учасниками й виконавцями були профес. артисти, а також аматори, червоноармійці, робітники, сільс. інтелігенція, студенти. Творчі біо­графії П. Тичини, Л. Нікуліна, Р. Ґлієра, Леся Курбаса, М. Терещенка, К. Марджанова, А. Петрицького повʼязані з участю у різних видах масового А. в Україні. У 30-і рр. хоч і спо­стерігається певний спад у роз­витку А., від­роджується форма театралізов. мітингів, за­проваджуються масові трудові свята. У парках і на стадіонах здійснюються інсценізації і театр. по­становки, присвяч. річницям жовтня 1917, уславлен­ню по­двигу челюскінців, льотчиків і полярників тощо. Змінюється і характер агітпʼєс на сцені театру «Березіль». Зʼявляються документальні колажі: «1905 рік на ХПЗ» (1931, Харків), «Народже­н­ня Велетня» (1931, Харків), ви­става-концерт «МРТО» (1931, Харків, реж. К. Діхтяренко), композиції «Товариш жінка» (1931, Харків, реж. В. Чистякова) та «Чотири Чемберлени» (1931, 1933, Харків, реж. Б. Балабан). До роботи в А., як і в агітпо­їздах, більшов. пропагандисти залучали часом поважні мист. сили. Яскраві видовища допомагали від­вернути увагу мас від трагіч. сторін дійсності — голодомору, масових ре­пресій; роз­палювати «класову боротьбу», викликати ненависть до «ворогів народу», демонізувати «куркульство» тощо. Під час 2-ї світової війни А. існував у формах антифашист. кон­гресів і мітингів, концерт. та фронт. агітбригад. Зокрема, агітбригада Харків. Будинку нар. творчості (дир. І. Рудаєв, реж. В. Оглоблин) ви­ступала на всіх фронтах; одна з київ. агітбригад (пізніше Червоноарм. ансамбль пісні і танцю Пд.-Зх. фронту; нині Ансамбль пісні і танцю Збройних Сил України), у якій брали участь Ю. Тимошенко і Ю. Березін, про­йшла шляхами війни від Києва до Берліна. Були фронт. театри у партизан. зʼ­єд­на­н­нях С. Ковпака, О. Федорова, Д. Медведєва та ін. У 50–80-і рр. агітац. ви­стави присвячувались в основному ювілей. та знамен­ним датам «червоного календаря СРСР» і були так само заполітизовані. Агітація і пропаганда пере­ваг комунізму стала ви­значною темою більшості з них. У 80-х рр. були спроби робити агітви­стави з елементами прихов. або прямої критики «за­стійної» дійсності з позиції рев. романтики, порушувати пита­н­ня пере­будови сусп. життя. У незалеж. Україні А. змінює своє темат. спрямува­н­ня. Масові видовища проводяться на від­значе­н­ня держ. свят, істор. дат та забутих імен. А. є формою агітації у вибор. кампаніях.

Літ.: Терещенко М. Мистецтво дійства. К., 1921; Радлов С. Электрификация театра // Зеленая птичка. Петербург, 1922; Ган А. Борьба за мас­совое действо // О театре: Сб. ст. Тверь, 1922; Пиотровский А. И. Хроника Ленин­градских празднеств 1919– 1922 гг. // Мас­совые празднества. Ленин­град, 1926; Цехновицер О. Демонстрация и карнавал. Ленин­град, 1927; Колон­на — налево: немецкая агит­груп­па. Москва, 1931; Предславич П. Між­народне робітниче театральне обʼ­єд­на­н­ня. Х., 1931; Йосипенко М. К. Масово-агітаційний театр // Укр. драм. театр. Т. 1. К., 1959; Агитацион­но-мас­совое искус­ство первых лет Октября. Москва, 1971; Айзенштадт В. К. Режис­сура и организация мас­совых зрелищ. Х., 1973; Казимиров О. А. Народний театр політичної агітації. К., 1977; Курбас Лесь. Березіль: Із творчої спадщини. К., 1988; Барабан Л. І. Політично-агітаційний театр України 1918–1922 рр. // НТЕ. 1989. № 5; Калашников В. Ф. Ми — агітбригада. К., 1989; Петренко І. Ф. Інтермедії для про­грами сільської агітбригади або театру малої форми. К., 1992; Калашников В. Ф. Народний агітаційний театр в Україні 70–80-х років ХХ столі­т­тя. К., 1998; Романько І. І. Роз­виток театрального мистецтва України в 1917– 1920 рр. К., 1999.

В. Ф. Калашников

Завантажити статтю