Акцентологія
АКЦЕНТО́ЛОГІЯ (від лат. accentus — наголос і ...логія) — розділ мовознавства, що вивчає акцентні (просодичні) засоби мови. Термін «акцентологія» вперше в науковий обіг увів Р. Брандт. Залежно від аспектів вивчення розрізняють: описову А. — досліджує фонетичні, фонологічні й граматичні властивості просодичних засобів; теоретичну А. — вивчає системні відношення просодичних засобів, їхні мовні функції; історичну А. — досліджує історію наголосу в певній мові; порівняльно-історичну А. — досліджує історичні зміни наголосу в групі споріднених мов.
Ще в 19 ст. О. Потебня передбачав, що вчення про наголос становитиме окрему галузь лінгвіст. науки. У своїй праці «Ударение», яку опублікував у Києві лише 1973, він застосував морфологічний принцип опису наголосу. Вивчаючи в осн. рос. наголос, О. Потебня подав багато матеріалу, присвяч. наголошенню в сербохорват., болг. та укр. мовах. Першою друк. працею з порівнял. А. словʼян. мов стала кн. Р. Брандта «Начертание славянской акцентологии» (С.-Петербург, 1880). У розвитку словʼян. А. виділяють два етапи. Перший — класична (або традиц.) А. — характеризується побудовою словʼян. акцентол. концепції, фонет. в основі. Найвидатніші її представники — Л. Булаховський, Т. Лер-Сплавінський, Я. Розвадовський, Н. Ван-Вейк, О. Белич та ін. Серед числен. законів словʼян. А. центр. місце посідає закон де Соссюра-Фортунатова, установлений швейцар. і рос. мовознавцями незалежно один від одного (Ф. де Соссюр сформулював його лише стосовно літ. мови). За цим законом, наголос із циркумфлексованого або короткісного складу переходив на наступний склад, якщо останній був акутованим. Другий етап бере початок від виходу кн. Х. Станґа «Slavonic accentuation» (Oslo, 1957), у якій було запропоновано нову словʼян. акцентол. концепцію, морфол. в своїй основі. Вона ґрунтується на протиставленні 3-х акцент. парадигм — баритонованої, окситонованої та рухомої. У розвиток цієї концепції, крім Х. Станґа, великий внесок зробили В. Дибо, В. Ілліч-Світич, В. Колесов та ін. У нових дослідж. з А. заперечується дія на словʼян. ґрунті більшості законів класич. А., зокрема закону де Соссюра–Фортунатова. Рухома акцент. парадигма розглядається не як результат дії назв. закону, а як рефлекс старої (індоєвроп.) морфол. рухомості.
Основи укр. А. заклав Л. Булаховський, який досліджував наголос у різних аспектах. Опис акцент. системи сучас. української літературної мови він подав у кн. «Український літературний наголос (характеристика норми)» (Уфа, 1943; К.; Л., 1947). Л. Булаховський розглянув широке коло питань істор. А. української мови. Знач. внесок в істор. А. української мови зробила З. Веселовська, яка успішно продовжила розпочате І. Огієнком вивчення наголосу в давніх укр. памʼятках. Питання істор. А. досліджують В. Скляренко, В. Задорожний, І. Гальчук. Успіхи описової та теор. А. української мови відображені у працях В. Винницького, А. Білоштана, Т. Бровченко, М. Наконечного та інші.
Рекомендована література
Завантажити статтю
