АКЧОКРАКЛИ́ Осман Нурі-Асанович (03(15). 01. 1879, м. Бахчисарай, нині АР Крим — 17. 04. 1938, Сімферополь, нині АР Крим) — кримськотатарський письмен­ник, науковець. Прі­звище походить від назви с. Акчокрак (нині в межах Бахчисарая), звідки родом його батько — селянин, який славився калі­графією араб. письма. А. успадкував цей талант, викладав калі­графію на факультеті сх. мов С.-Петербур. університету, оздобив візерунками й цитатами з Корану мечеті С.-Петербурга та Бахчисарая. Серед його вчителів — І. Бораганський. Рік на­вчався в Туреч­чині (1895); з метою по­глибле­н­ня освіти від­відав Каїр (1908). В анкетах про освіту вказував: «незакінчена середня», що не завадило йому стати вельми освіченою людиною свого часу, остан­нім крим. енциклопедистом. У С.-Петербурзі А. видав (1899–1901) пере­клад байок І. Крилова, опубл. поему О. Пушкіна «Бахчисарайський фонтан» паралельно рос. і кримськотатар. мовами (спрощеною араб. графікою, яку за­пропонував І. Гас­принський). Згодом пере­клав комедію М. Гоголя «Одруже­н­ня». 1901–05 А. служив в армії, 1908–10 редагував в Оренбурзі ж. «Шура». Як особистість і учений сформувався під впливом І. Гас­принського у часи спів­праці з г. «Терджиман» («Пере­кладач», 1906, 1910–16). Викладав у медресе Зінджирли. 1917–18 А. обирали чл. Курултаю, але актив. політ. діяльності він не вів. Навесні 1921 з його ініціативи та за без­посеред. участі в будинку, де раніше друкувався «Терджиман», від­крито будинок-музей І. Гас­принського. 1922 його за­прошено на роботу до Крим. університету, який 1925 був пере­твор. на пед. ін­ститут. Від 1923 — чл. Таврій. товариства історії, археології та етно­графії, від 1925 входив до його проводу. Роз­квіт наук. діяльності А. припав на серед. 20-х рр., коли він утвердився як археолог, фольклорист, історик та епі­графіст. У Крим. пед. ін­ституті викладав турец. мову та сх. калі­графію, пізніше — татар. фольклор та етно­графію. Один із основоположників нового напряму в сходо­знавстві — крим. татаро­знавства. На­прикінці 1924 — поч. 1925 «Ени дунья» («Новий світ») друкує 23 його нариси про міста й села Криму, їхні памʼятки. Брав участь в археол.-етногр. екс­педиції 1925 і від­крив істор.-літ. памʼятку — поему Джан-Мугам­меда про похід кримськотатар. війська на допомогу Б. Хмельницькому. Про це А. зробив доповідь на засі­дан­ні Таврій. товариства історії, археології та етно­графії і на 2-му Всеукр. зʼ­їзді сходо­знавців у Харкові (1929), а також короткий виклад поеми опублікував у ж. «Східний світ» (1930, № 3(12); перед­руковано в цьому ж журналі (1993, № 1) та ж. «Козацтво» (1993, № 1). Був у друж. стосунках з академік А. Кримським. Друге наук. від­кри­т­тя А. — кримськотатар. родові знаки — тамґи. Він зібрав бл. 400 тамґ, систематизував їх та описав. Досконале зна­н­ня араб. і турец. мов дало змогу А. успішно ви­вчати числен­ні епі­граф. памʼятки крим. середньовіч­чя. Як знавець крим. фольклору А. ви­вчав давні тюрк. епоси «Чора-Батир», «Легендарний Едиґе». Разом із композитором А. Рефатовим під­готував лібрето опери «Чора-Батир» — першої опери з лібрето кримськотатар. мовою. 1927 А. написав пʼєсу «Бахчисарайський фонтан сліз», яка з успіхом ішла на сцені Кримськотатар. драм. театру. На поч. 30-х рр. за­знав цькува­н­ня в пресі за «націоналізм», був звільнений з Крим. пед. ін­ституту (1934). Пере­їхав жити до сестри в Баку. 7 квітня 1937 був заарешт. На суді в остан. слові від­хилив усі звинуваче­н­ня в контр­революц. діяльності та шпигунстві, пропаганді пантюркізму І. Гас­принського. Від­разу ж після суду роз­стріляний.