Алчевська Христина Олексіївна

Визначення і загальна характеристика

АЛЧЕ́ВСЬКА Христина Олексіївна (04(16). 03. 1882, Харків — 27. 10. 1931, там само) — поетеса, пере­кладачка, педагог. Донька Олексія та Христини, сестра Григорія, Миколи та Івана Алчевських. Закін. вищі пед. курси в Парижі (1902). Працювала вчителькою в Харкові, викладала в серед. та вищих школах укр. та франц. мови. Брала участь у роботі редколегії молодіж. часопису «Червона калина». Літ. і пед. діяльність роз­почала 1903. На формува­н­ня світо­гляду А. справили вплив зу­стрічі й бесіди з Б. Грінченком, М. Міхновським, М. Вороним, Г. Хоткевичем, захопле­н­ня творами О. Кобилянської, що стали однією з причин її «зукраїнізува­н­ня», а також пізніші особисті контакти й листува­н­ня з І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, Б. Грінченком, О. Кобилянською, В. Стефаником, М. Мочульським, М. Павликом та ін. укр. письмен­никами й громад. діячами. А. брала активну участь в укр. культурно-просвітн. та нац.-визв. русі, формувала нац. сві­домість молоді (до гуртків, що збиралися в неї, входили Г. Михайличенко, А. Заливчий, М. Плевако, Г. Хоперська, трохи пізніше — О. Синявський, О. Соколовський, Д. Соловей та ін.). Рання творчість А. від­образила на­строї і сподіва­н­ня демократ. інтелігенції, яка засуджувала соц. нерівність, нац. гніт. Першу її зб. «Туга за сонцем» (Москва, 1907) позитивно оцінив І. Франко, вказавши водночас на ідейну нечіткість, декларативність, «салонову» мову багатьох віршів. У роки реакції близька до демократ. табору в укр. літературі, сповід­увала філос. та естет. ідеї пред­ставників «Української хати» та «Молодої музи».

Немало творів цього часу по­знач. мотивами роз­губленості, смутку, проте в кращих віршах зб. «Сонце з-за хмар» (Х., 1910), «Пісня життя» (Х., 1911), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (обидві — 1914) А. висловлювала надію на духовне роз­кріпаче­н­ня людини, щасливе майбутнє рід. краю. Чимало віршів присвятила видат. діячам укр. культури, борцям за нар. щастя й волю. У пейзаж. та інтим. ліриці А. мрійні порива­н­ня у світ краси та гармонії пере­плелися з осудом не­справедл. сусп. ладу, а меланхолійні почу­т­тя посилювалися мотивами екзистенц. закинутості й загубленості укр. жінки-інтелігентки серед лихого світу. Осн. пафос зб. «Сльози» (1915), «Встань, Сонце!», «Мандрівець» (обидві — 1916) — викри­т­тя антинар. характеру імперіаліст. війни, утвердже­н­ня гуманіст. ідеалів. Творчість А. на поч. 20 ст. роз­вивалася в руслі літ.-мист. тенденцій укр. модернізму, насамперед ім­пресіонізму, символізму, вбираючи в себе й елементи неоромантизму та реалізму. У поезії найчастіше зверталася до таких форм, як елегія, етюд, пісня, марш, романс, легенда, посла­н­ня, віршові цикли, лірична і драм. поема, посвята. У лірико-психол. прозі порушувала гострі соц. про­блеми свого часу: «На роковину (Уривок з щоден­ника)», «Одлітають», «Одірвана гілка», «Асан і Зейнеп». Літ.-крит. стат­ті, брошури, присвяч. творчості Т. Шевченка, укр. та рос. демократ. письмен­ників 19 — поч. 20 ст. («З поля двох письменств», «Майстри слова», «Памʼяті Шевченка», «Дух велетня», «Селянська дитина — Василь Стефаник»), сповнені полеміки з морал.-естет. змістом творів В. Вин­ниченка та М. Арцибашева («Два вороги міщанства»). Автор зб. рос. поезій «Грёзы» (Х., 1916). У зб. «Пробудже­н­ня» (Х., 1917) вітала Лютн. революцію 1917, сподіваючись, що вона принесе основні права бідному народові. Після утвердже­н­ня в Україні більшов. режиму А. ві­ді­йшла від політ. діяльності, зосередилася на культурно-просвітн. та — меншою мірою — літ. праці. На поч. 1918 написала поему «Кочубеївна» — про патріот. почу­т­тя і драму не­здійснених надій героїні на звільне­н­ня України від деспотства Петра І, який «приборкав, знищив, загнив, задушив» вільний край. Десь від серед. 1920-х рр. А. по­ступово приходила до ви­зна­н­ня нових політ. реалій, романтизуючи в своїх творах образи прихильників соціаліст. ідей: «На сході сонця» (1925); «Килина» (1928). Оповіда­н­ня «В Аджари­стані» і драм. поема «Загибель юнака» (1931) присвяч. подіям пореволюц. періоду. Драм. поема «Луїза Мішель» (1926, вид. Х., 1930) героїзує боротьбу париз. комунарів. У 1920-х рр. спів­працює з редагованим А. Барбюсом ж. «Monde», друкує тут ст. «Письмен­ники Карпат і Прикарпа­т­тя», «Український гравер Василь Касіян», «Два ненависники війни: О. Кобилянська — А. Барбюс» та ін. У 1928 подала до Держ­видаву України двотомник своїх творів (перед­мова — проф. М. Плевака), однак влада не до­зволила його ви­да­н­ня. А. пере­кладала здебільшого з рос. і франц. мов. У її перекл. російською мовою ви­йшли зб. «З галицької і нашої літератури» (1915), ліричні вірші та поема «Мойсей» І. Франка, поезії А. Бобенка, П. Грабовського, В. Мови-Лиманського, Я. Щоголева, М. Старицького; українською мовою — вірші О. Пушкіна, К. Рилєєва (уривок з поеми «Войнаровський»), І. Нікітіна, О. К. Толстого, Я. Полонського, М. Огарьова, романи В. Гюґо «Бюґ Жарґаль» (1928), «Девʼяносто третій рік» (1929), «Трудівники моря» (1931), вірші Вольтера, П. Корнеля та ін. Франц. мовою пере­кладала вірші Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини. Залишила велику рукописну спадщину (бл. 4 тис. творів), значна частина якої не опубл. й зберігається у від­ділі рукописів Ін­ституту літ-ри НАНУ та в Нац. б-ці України. 1929 написала спогади про брата Івана «Спів­ак з душею гет­тінґенською», на­друк. у кн. «Іван Алчевський. Спогади. Матеріали. Листува­н­ня» (К., 1980). А. — авторка двох мемуарних творів: «Автобіо­графія “Спомини і зу­стрічі”» та «Автобіо­графічні уваги». У Львові на­звана вулиця імʼям Х. Алчевської. 100-річчя від дня народже­н­ня А. було внесено до пере­ліку памʼятних дат ЮНЕСКО (1982).

Тв.: Майстри слова // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. К., 1963; [Вірші] // Тридцять українських поетес. К., 1968; [Вірші] // Антологія української поезії. Т. 3. К., 1984; Твори. К., 1990; Кочубеївна: Поема // Березіль. 1991. № 9.

Літ.: Каталог творів чл. Укр. товариства драматургів, композиторів і сценаристів. Х., 1929; Додаток до каталогу творів чл. Укр. товариства драматургів, композиторів і сценаристів «Всеукодрам». Х., 1931; По сторінках архіву Х. О. Алчевської // РЛ. 1970. № 2; Франко І. Поезії Христі Алчевської «Туга за сонцем» // Зібр. творів: У 50 т. Т. 37. К., 1982; Костенко В. В. Христя Алчевська // РЛ. 1982. № 3; Грузинская Л. М. Христя Алчевская. Жизнь, творчество и место в истории украинской литературы первых трех десятилетий 20 века. К., 1987; Смоленський В. Народові на добро. Алчевські // Веч. Харків. 1990, 5 лип.; Грузинська Л. Христя Алчевська // Христя Алчевська. Твори. К., 1990; Гришаєнко Н. І. Пісня її життя (Штрихи до порт­рета Христі Алчевської) // УМЛШ. 1991. № 4; Юрченко О., Свашенко А., Дорошенко В. Христя Алчевська та її поема «Кочубеївна» // Березіль. 1991. № 9; Наумов С. «Мене не викреслити при всьому бажан­ні з історії ніяк» (Христя Алчевська в українському національному русі поч. 20 ст.) // СіЧ. 1995. № 8; Полєк В. Біо­графічний словник Прикарпа­т­тя. Ів.-Ф., 1993.

В. О. Дорошенко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю