Анальгетики

Визначення і загальна характеристика

АНАЛЬГЕ́ТИКИ (лат. analgetica; від ан… і грец. ἄλγος — біль) — знеболювальні (анальгетичні) засоби, які частково чи цілком пригнічують центральні або периферичні механізми формування больової чутливості. Відомі в далекому минулому, коли задовго до нової ери в Китаї, Індії, Вавилоні, Персії, Греції, Рим. імперії широко використовували з такою метою опій, індій. коноплю і мандрагору. В Україні найпоширенішим знеболюв. засобом у нар. медицині протягом століть був мак снодійний. Пізніше з нього стали виготовляти опій, який використовували в офіц. медицині. Опій — це висушений на повітрі сік, зібраний із надрізів недозрілих голівок маку. З першими успіхами хімії стало можливим вилучати з рослин суми діючих речовин, а пізніше окремі речовини, зокрема алкалоїди. Розвиток хімії у 2-й пол. 19 ст. дав можливість встановити склад алкалоїдів опію, до якого, крім гол. представника — морфіну, входять кодеїн, тебаїн, папаверин, наркотин та ін.; а також синтезувати нові анальгетичні засоби (А. з.). Фармакол. вивчення морфіну довело, що поряд з осн. анальгет. дією, він пригнічує центр. нервову систему, сповільнює серц. ритм, викликає спазм бронхів та сфінктерів шлунково-кишк. тракту, при збільшенні дози — пригнічує активність дихал. та серц.-судин. центрів довгастого мозку до повного їх виключення. Поряд із цими ефектами морфін викликає ейфорію — стан піднесеного настрою, підвищених позитив. емоцій, упевненості в собі, часткового відновлення працездатності та зниження критич. ставлення до себе та сусп. середовища. При повтор. використанні розвивається звикання до морфіну та залежність від нього. Встановлення хім. структури морфіну розширило можливості створення нових А. з. — його напівсинтет. та синтет. аналогів. Осн. метою цього пошуку було створення препаратів із менш вираженими побічними ефектами (ейфорія, залежність від препарату, пригнічення дихал. та серц.-судин. центрів, підвищення тонусу бронхів та шлунково-кишк. тракту). До синтет. аналогів морфіну належать: промедол, фентаніл, дипідолор, тилідін, суфентаніл, естоцин, пентазоцин, буторфанол, бупренорфін та ін. Це група наркотич. А., механізм дії яких встановлено з відкриттям 1973 в організмі людини опіатних рецепторів, що дало змогу виявити в ньому фізіологічно знеболюв. (антиноцицептивну) систему, яка складається з опіатних рецепторів та їхніх лігандів: ендорфінів та енкефалінів, взаємодія яких призводить до пригнічення проведення больової (ноцицептивної) імпульсації. Препарати наркотич. А. також є лігандами опіатних рецепторів і фактично заміщують в організмі ендорфіни та енкефаліни, що при тривалому вживанні призводить до розвитку залежності та наркоманії. Осн. показанням до використання наркотич. А. є інтенсив. гострий біль, який може викликати больовий шок — біль, пов’язаний із травмою, оператив. втручанням, тяжкими запальними процесами, злоякіс. новоутвореннями; напади болю при захворюванні внутр. органів (печінкові та ниркові кольки), тяжкі невралгії, інфаркт міокарда. Широко використовують наркотичні А. для знеболювання пологів; перевага тут надається промедолові, дипідолорові, суфентанілові, естоцинові — як препаратам менш токсичним для дихал. центру плода.

Розвиток фармацевт. хімії та фармакології призвів до створення у 20 ст. ще однієї групи специф. А. з. — ненаркотичних А., для більшості з яких, поряд із знеболювальною, характерна жарознижувальна та протизапальна дія. До ненаркотич. А. можна зарахувати жарознижув. засоби — похідні параамінофенолу (парацетамол, панадол, лекадол) та нестероїдні протизапал. засоби, прикладом яких є похідні саліцилової кислоти (аспірин та ін.), похідні піразолону (анальгін, бутадіон) та ін. структур — такі відомі препарати, як вольтарен, індометацин, піроксикам та ін. У механізмі дії ненаркотич. А. та нестероїдних протизапал. засобів виділяють периферичні і центр. компоненти. Анальгет. ефект ненаркотич. А. та нестероїдних протизапал. засобів пов’язаний із пригніченням периферич. механізмів болю та спрямований на інгібування синтезу медіаторів запалення й болю: простагландинів, біоген. амінів та кінінів. Центр. анальгетична дія ненаркотич. А. і нестероїдних протизапал. засобів реалізується в ділянці таламуса за рахунок пригнічення міжнейрон. передавання больових імпульсів. Порівняно з препаратами групи наркотич. А., ненаркотичні А. виявляють слабшу анальгетичну активність, але мають і низку переваг, що зумовлює їх широке практ. використання. Вони не викликають ейфорії, і тривале їх застосування не спровоковує виникнення залежності. Крім того, ненаркотичні А. не впливають на дихання й функцію кишечника і зовсім позбавлені снодій. ефекту. Препарати цієї групи (анальгін, бутадіон, парацетамол, ацетилсаліцилова кислота та ін.) застосовуються при болях невралгіч. характеру, голови, зубному болю, міалгіях, артралгіях тощо. Для посилення знеболюв. дії їх звичайно комбінують з ін. засобами (седативними, судинорозширювальними, спазмолітичними та ін.). Представником третьої групи А. із змішаним механізмом дії (опіоїдним+неопіоїдним) є трамадол (трамал). Препарат взаємодіє з опіоїд. рецепторами, а також впливає на моноамінергічну систему, яка регулює больові імпульси. За ефективністю трамадол порівнюють з опіоїдними А. Використовують препарат при серед. та сильному хроніч. та гострому болю. Трамадол не викликає ейфорії та не призводить до розвитку залежності. До лікар. препаратів, які можуть угамовувати біль, окрім специфіч. А. з., належать також місцеві анестетики (новокаїн, анастезин, лідокаїн та ін.), які усувають усі види чутливості, зокрема й больову, в окремих ділянках тіла; наркотичні засоби (закис азоту, ефір, хлороформ та ін.), які виключають свідомість та всі види чутливості; ін. групи препаратів, які пригнічують центр. нервову систему. Велику роль у практичній медицині як засоби для зняття болю, викликаного спазмами гладкої мускулатури, відіграють судинорозширюв. та спазмоліт. препарати (нітрати, папаверін, но-шпа, атропін та ін.), які блокують причину болю. А. з. не можна вважати тільки як засоби симптомат. терапії, адже больовий синдром сам може відігравати роль причин. фактора багатьох патологічних процесів. Великий внесок у розвиток фармакології А. зробили такі відомі вчені, як М. Лазарев, С. Анічков, В. Закусов, Ю. Ігнатов, А. Вальдман, М. ді Роза, С. Ферейра, А. Алмейда, Г. Шварц, Я. Сігідін, Ф. Тринус, М. Мохорт та ін. Важл. роль у вивченні механізмів болю та знеболювання відіграли дослідж. В. Крижановського (генераторні механізми болю), Л. Калюжного, Ю. Ігнатова, Ю. Лиманського, Л. Смоліна та ін. Нині в Україні нові А. з. вивчають в Інституті фармакології та токсикології НАНУ (Київ) під керівництвом М. Мохорта, Нац. фармацевт. академії (Харків) під керівництвом Л. Яковлєвої, І. Зупанця та С. Дроговоз, Дніпроп. мед. академії під керівництвом В. Мамчура. Синтез нових анальгет. речовин проводять у Харкові під керівництвом В. Черниха і В. Кабачного та в Інституті органіч. хімії НАНУ (Київ) під керівництвом Л. Ягупольського. Провід. виробником наркотич. А. (бупренорфін, фентаніл, трамадол) в Україні є держ. фармацевт. підприємство «Здоров’я народу» (Харків). Ненаркотичні А. (парацетамол, аспірин, цитропак, цитрамон, аспалгін) виробляють ЗАТ наук.-вироб. центр Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод, ЗАТ фармацевт. ф-ка «Дарниця», ВАТ «Київмедпрепарат» (усі — Київ), ВАТ Луганський хіміко-фармацевтичний завод, АТ «Галичфарм» (Львів), ВАТ «Концерн Стирол» (Горлівка), ВАТ «Монфарм» (м. Монастирище Черкас. обл.).

Завантажити статтю