Анальгетики

Визначення і загальна характеристика

АНАЛЬГЕ́ТИКИ (лат. analgetica; від ан… і грец. ἄλγος — біль) — знеболювальні (анальгетичні) засоби, які частково чи цілком пригнічують центральні або периферичні механізми формува­н­ня больової чутливості. Ві­домі в далекому минулому, коли задовго до нової ери в Китаї, Індії, Вавилоні, Персії, Греції, Рим. імперії широко використовували з такою метою опій, індій. коноплю і мандрагору. В Україні найпоширенішим знеболюв. засобом у нар. медицині протягом століть був мак снодійний. Пізніше з нього стали виготовляти опій, який використовували в офіц. медицині. Опій — це висушений на повітрі сік, зі­браний із надрізів недо­зрілих голівок маку. З першими успіхами хімії стало можливим вилучати з рослин суми діючих речовин, а пізніше окремі речовини, зокрема алкалоїди. Роз­виток хімії у 2-й пол. 19 ст. дав можливість встановити склад алкалоїдів опію, до якого, крім гол. пред­ставника — морфіну, входять кодеїн, тебаїн, папаверин, наркотин та ін.; а також синтезувати нові анальгетичні засоби (А. з.). Фармакол. ви­вче­н­ня морфіну довело, що поряд з осн. анальгет. дією, він пригнічує центр. нервову систему, сповільнює серц. ритм, викликає спазм бронхів та сфінктерів шлунково-кишк. тракту, при збільшен­ні дози — пригнічує активність дихал. та серц.-судин. центрів довгастого мозку до повного їх виключе­н­ня. Поряд із цими ефектами морфін викликає ейфорію — стан під­несеного на­строю, під­вищених позитив. емоцій, упевненості в собі, часткового від­новле­н­ня праце­здатності та зниже­н­ня критич. ставле­н­ня до себе та сусп. середовища. При по­втор. викори­стан­ні роз­вивається звика­н­ня до морфіну та залежність від нього. Встановле­н­ня хім. структури морфіну роз­ширило можливості створе­н­ня нових А. з. — його напів­синтет. та синтет. аналогів. Осн. метою цього пошуку було створе­н­ня препаратів із менш вираженими побічними ефектами (ейфорія, залежність від препарату, пригніче­н­ня дихал. та серц.-судин. центрів, під­вище­н­ня тонусу бронхів та шлунково-кишк. тракту). До синтет. аналогів морфіну належать: промедол, фентаніл, дипідолор, тилідін, суфентаніл, естоцин, пентазоцин, буторфанол, бу­пренорфін та ін. Це група наркотич. А., механізм дії яких встановлено з від­кри­т­тям 1973 в організмі людини опіатних рецепторів, що дало змогу виявити в ньому фізіологічно знеболюв. (антиноцицептивну) систему, яка складається з опіатних рецепторів та їхніх лігандів: ендорфінів та енкефалінів, взаємодія яких призводить до пригніче­н­ня проведе­н­ня больової (ноцицептивної) імпульсації. Препарати наркотич. А. також є лігандами опіатних рецепторів і фактично заміщують в організмі ендорфіни та енкефаліни, що при тривалому вживан­ні призводить до роз­витку залежності та наркоманії. Осн. показа­н­ням до викори­ста­н­ня наркотич. А. є інтенсив. гострий біль, який може викликати больовий шок — біль, повʼязаний із травмою, оператив. втруча­н­ням, тяжкими запальними процесами, зло­якіс. ново­утворе­н­нями; напади болю при захворюван­ні внутр. органів (печінкові та ниркові кольки), тяжкі невралгії, інфаркт міокарда. Широко використовують наркотичні А. для знеболюва­н­ня пологів; пере­вага тут надається промедолові, дипідолорові, суфентанілові, естоцинові — як препаратам менш токсичним для дихал. центру плода.

Роз­виток фармацевт. хімії та фармакології призвів до створе­н­ня у 20 ст. ще однієї групи специф. А. з. — ненаркотичних А., для більшості з яких, поряд із знеболювальною, характерна жаро­знижувальна та протизапальна дія. До ненаркотич. А. можна зарахувати жаро­знижув. засоби — похідні параамінофенолу (парацетамол, панадол, лекадол) та нестероїдні протизапал. засоби, прикладом яких є похідні саліцилової кислоти (аспірин та ін.), похідні піразолону (анальгін, бутадіон) та ін. структур — такі ві­домі препарати, як вольтарен, індометацин, піроксикам та ін. У механізмі дії ненаркотич. А. та нестероїдних протизапал. засобів виділяють периферичні і центр. компоненти. Анальгет. ефект ненаркотич. А. та нестероїдних протизапал. засобів повʼязаний із пригніче­н­ням периферич. механізмів болю та спрямований на інгібува­н­ня синтезу медіаторів запале­н­ня й болю: простагландинів, біо­ген. амінів та кінінів. Центр. анальгетична дія ненаркотич. А. і нестероїдних протизапал. засобів реалізується в ділянці таламуса за рахунок пригніче­н­ня між­нейрон. пере­дава­н­ня больових імпульсів. Порівняно з препаратами групи наркотич. А., ненаркотичні А. виявляють слабшу анальгетичну активність, але мають і низку пере­ваг, що зумовлює їх широке практ. викори­ста­н­ня. Вони не викликають ейфорії, і тривале їх за­стосува­н­ня не спровоковує виникне­н­ня залежності. Крім того, ненаркотичні А. не впливають на диха­н­ня й функцію кишечника і зовсім по­збавлені снодій. ефекту. Препарати цієї групи (анальгін, бутадіон, парацетамол, ацетилсаліцилова кислота та ін.) за­стосовуються при болях невралгіч. характеру, голови, зубному болю, міалгіях, артралгіях тощо. Для посиле­н­ня знеболюв. дії їх звичайно комбінують з ін. засобами (седативними, судинорозширювальними, спазмолітичними та ін.). Пред­ставником третьої групи А. із змішаним механізмом дії (опіоїдним+неопіоїдним) є трамадол (трамал). Препарат взаємодіє з опіоїд. рецепторами, а також впливає на моноамінергічну систему, яка регулює больові імпульси. За ефективністю трамадол порівнюють з опіоїдними А. Використовують препарат при серед. та сильному хроніч. та го­строму болю. Трамадол не викликає ейфорії та не призводить до роз­витку залежності. До лікар. препаратів, які можуть угамовувати біль, окрім специфіч. А. з., належать також місцеві ан­естетики (новокаїн, анастезин, лідокаїн та ін.), які усувають усі види чутливості, зокрема й больову, в окремих ділянках тіла; наркотичні засоби (закис азоту, ефір, хлороформ та ін.), які виключають сві­домість та всі види чутливості; ін. групи препаратів, які пригнічують центр. нервову систему. Велику роль у практичній медицині як засоби для зня­т­тя болю, викликаного спазмами гладкої мускулатури, ві­ді­грають судинорозширюв. та спазмоліт. препарати (ніт­рати, папаверін, но-шпа, атропін та ін.), які блокують причину болю. А. з. не можна вважати тільки як засоби симптомат. терапії, адже больовий син­дром сам може ві­ді­гравати роль причин. фактора багатьох патологічних процесів. Великий внесок у роз­виток фармакології А. зробили такі ві­домі вчені, як М. Лазарев, С. Анічков, В. Закусов, Ю. Ігнатов, А. Вальдман, М. ді Роза, С. Ферейра, А. Алмейда, Г. Шварц, Я. Сігідін, Ф. Тринус, М. Мохорт та ін. Важл. роль у ви­вчен­ні механізмів болю та знеболюва­н­ня ві­діграли дослідж. В. Крижановського (генераторні механізми болю), Л. Калюжного, Ю. Ігнатова, Ю. Лиманського, Л. Смоліна та ін. Нині в Україні нові А. з. ви­вчають в Ін­ституті фармакології та токсикології НАНУ (Київ) під керівництвом М. Мохорта, Нац. фармацевт. академії (Харків) під керівництвом Л. Яковлєвої, І. Зупанця та С. Дроговоз, Дні­проп. мед. академії під керівництвом В. Мамчура. Синтез нових анальгет. речовин проводять у Харкові під керівництвом В. Черниха і В. Кабачного та в Ін­ституті органіч. хімії НАНУ (Київ) під керівництвом Л. Ягупольського. Провід. виробником наркотич. А. (бу­пренорфін, фентаніл, трамадол) в Україні є держ. фармацевт. під­приємство «Здоровʼя народу» (Харків). Ненаркотичні А. (парацетамол, аспірин, цитропак, цитрамон, аспалгін) виробляють ЗАТ наук.-вироб. центр Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод, ЗАТ фармацевт. ф-ка «Дарниця», ВАТ «Київмед­препарат» (усі — Київ), ВАТ Луганський хіміко-фармацевтичний завод, АТ «Галичфарм» (Львів), ВАТ «Концерн Стирол» (Горлівка), ВАТ «Монфарм» (м. Монастирище Черкас. обл.).

Літ.: T. S. Jensen. Endogenous antinociceptive systems Studies on spinal and supraspinal modulating mechanisms with particular reference to monoaminergie and opioid systems // Acta Neurologica Scandinavica. 1986. Suppl. 108, vol. 74; N. S. Giacona, S. L. Dahe, B. D. Hare. The role of NSAIDS and non-narcotics in analgesia // Hospital Formul. 1987. Vol. 22, № 8; Тринус Ф. П. и др. Фармакологическая регуляция воспаления. К., 1987; Болевой син­дром. Ленин­град, 1990; Лисункин Ю. И., Мохорт Н. А. Фармакологическое воздействие на чувствительные нервные окончания. К., 1991; Машковский М. Д. Лекарствен­ные средства. Пособ. для врачей: В 2 ч. Москва, 1994.

Л. В. Яковлєва

Завантажити статтю