АЛКАЛО́ЇДИ (від араб. al-kali та грец. εἶδος — ви­гляд) — органічні азотовмісні речовини пере­важно рослин­ного походже­н­ня, що мають основний характер і здебільшого гетероциклічну будову (див. Гетероциклічні сполуки). За гетероциклом, що міститься в алкалоїдах, їх поділяють на похідні хіноліну, ізохіноліну, індолу, піридину, піперидину, імідазолу, пурину тощо.

У 60-х рр. 20 ст. ви­вчено понад 1000 природних, напів­синтезованих алкалоїдів, будову яких остаточно не зʼясовано, їх класифікують за систематичним принципом — уналежнюють до однієї рослини або низки споріднених рослин (напр., алкалоїди ріжків). Більшість алкалоїдів — білі або без­барвні кри­сталічні речовини, добре роз­чин­ні в органічних роз­чин­никах і погано — у воді. Значно краще роз­чиняються у воді їхні солі.

Алкалоїди мають виявлену біо­логічну активність. Багато з них — сильні отрути (напр., кураре), проте в малих дозах вони виявляють цінні лікувальні, адаптоген­ні, стимулюючі властивості. Тому їх широко за­стосовують у медичній практиці у ви­гляді екс­трактів або препаратів чистих алкалоїдів. Нерідко, щоб посилити дію таких речовин або усунути побічні ефекти, молекулу алкалоїда модифікують і одержують напів­синтетичні або синтетичні речовини. За­стосовують їх для збудже­н­ня центральної нервової системи (кофеїн, стрихнін), блювотного центру (апоморфін), пригніче­н­ня окремих центрів головного й спин­ного мозку (морфін, кодеїн), збудже­н­ня й пригніче­н­ня симпатичного від­ділу нервової системи (ефедрин, ерготоксин) і парасимпатичного від­ділу вегетативної нервової системи (пілокарпін, атропін). Алкалоїд курарин, який роз­слаблює мускулатуру, використовують у хірургії для пере­веде­н­ня хворого на кероване диха­н­ня; хінін — для лікува­н­ня серцевих аритмій; вінбластин, вінкристин — для лікува­н­ня хворих зі зло­якісними пухлинами. Нікотин та анабазин давно за­стосовують у сільському господарстві як інсектициди.