Андреєв Леонід Миколайович

Визначення і загальна характеристика

АНДРЕ́ЄВ Леонід Микола­йович (Андреев Леонид Николаевич; 09(21). 08. 1871, Орел, Росія — 12. 09. 1919, с. Нейвала, побл. м. Мустамʼякі, Фінляндія, 1956 останки пере­несено на Волкове кладовище в Ленін­граді, нині С.-Петербург) — російський письмен­ник. Батько Д. Андреєва. Закін. юрид. факультет Моск. університету (1897). Працював присяж. повіреним, судовим репортером, журналістом. Автор оповідань, повістей, романів, драм. творів. Перша зб. «Рас­сказы» (С.-Петербург, 1901), до якої входять оповіда­н­ня «Баргамот и Гараська», «Петька на даче» (обидва — 1898), «Ангелочек» (1899), «Жили-были» (1900) та ін., продовжувала демократ. і реаліст. традиції рос. літ-ри 19 ст. і мала великий успіх у читачів і критиків. На поч. 20 ст. зблизився з М. Горьким та гуртком письмен­ників-реалістів «Среда» (Москва). В окремих оповіда­н­нях («Без­дна» // «Курьер», 1901, 10 янв.; «Стена» // Там само, 1901, 4 сент.; «Мысль» // «Мир Божий», 1902, № 1) порушував соц.-психол. про­блеми, під­креслював суперечливу природу люд. ро­зуму, що може служити і добру, і злу. Мотиви протесту, зро­ста­н­ня рев. на­строїв домінують в оповіда­н­нях і повістях «Марсельеза» // «Нижнегород. сборник», С.-Петербург, 1905; «В темную даль» // «Шиповник», 1908, кн. 5. У зб. «Знание» (С.-Петербург, 1904, кн. 1) опубл. повість «Жизнь Василия Фивейского», у якій на основі біблій. мотиву, взятого з кн. пророка Іова, зображено трагед. образ духов. проте­станта, який втратив віру в ро­зумні засади та справедливість світу. Оповіда­н­ня «Красный смех» // «Знание», С.-Петербург, 1905, кн. 3 написане під впливом вражень від рос.-япон. війни, в якому вона по­стає як вияв люд. божеві­л­ля. Рев. події 1905–07 зна­йшли від­гук у повісті «Губернатор» // «Правда», 1906, кн. 3; драмі «К звездам» // «Знание», С.-Петербург, 1906, кн. 10 та ін. Про­блеми моралі та сенсу люд. існува­н­ня гостро по­ставлено у повісті «Рас­сказ о семи повешен­ных» // «Шиповник», 1908, кн. 3. Роки реакції викликали в А. зневіру щодо можливостей пере­творе­н­ня су­спільства на засадах гуманізму й соц. справедливості (повісті «Тьма» // «Шиповник», 1907, кн. 7, «Мои записки» // Там само, 1908, кн. 6; оповіда­н­ня «Проклятие зверя» // «Земля», 1908, сб. 1; драми «Жизнь Человека» // «Шиповник», 1907, кн. 1, «Царь Голод», «Анатэма», обидві — С.-Петербург, 1908; «Черные маски» // «Шиповник», 1909, кн. 7). У його творах цієї доби життя по­стає як хаотична, ір­раціональна стихія, що прирікає людину на самотність і страж­да­н­ня. Кризові явища сусп. життя від­творив у написаних в реаліст. дусі драмах «Анфиса» // «Шиповник», 1909, кн. 11; «Дни нашей жизни» // «Знание», 1908, кн. 26; «Екатерина Ивановна» // «Шиповник», 1913, кн. 19; «Профес­сор Сторицын» // «Земля», 1913, сб. 11; «Не убий» // «Шиповник», 1913, кн. 22; «Тот, кто получает пощечины» // Там само, 1916, кн. 24 та в романі «Сашка Жегулев» // «Шиповник», 1911, кн. 16, в основу сюжету якого покладено події, що від­бувалися в Україні періоду революції 1905–07, та ін. У повісті «Иго войны. При­знания маленького человека о великих днях» // «Шиповник», 1916, кн. 25, незавершеному філос.-етич. романі «Записки Сатаны» (1919, опубл. 1921, Гельсинкі) змальовано ката­строфіч. стан світу, що по­стає як жахлива фантасмагорія — «царство Сатани». У 1918–19 ви­ступав з публіцист. памфлетами та ста­т­тями, у яких закликав уряди зх. країн до повале­н­ня більшовизму в Росії. У своїй прозі й драматургії ви­ступив як новатор, зближуючись поетикою з європ., пере­важно нім. екс­пресіонізмом у галузі драматургії та прози, частково із сюр­реалізмом і «театром абсурду», а в філос.-етич. плані — з європ. екзистенціалізмом. Твори А. ставили на сценах багатьох укр. театрів (пʼєси «Жизнь Человека», «Савва», «Дни нашей жизни», «Gaudeamus», «Царь Голод» та ін.). Ідейно-філос. про­блематика, що її порушував А. у своїх творах, спів­звучна з деякими мотивами творчості Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Вин­ниченка та ін. укр. письмен­ників. Твори А. пере­клали М. Вино­градова (Маруся Полтавка), Г. Коваленко, О. Гаморак, В. Сімович, М. Лозинський, О. Копиленко та ін.

Тв.: Со­брание сочинений. Т. 1–17. С.-Петербург; Москва, 1911–17; Со­брание сочинений. Т. 1–6. С.-Петербург, 1994–96; Леонид Андреев. S. O. S.: Дневник (1914–1919). Письма. Статьи и интервью. Воспоминания современ­ников. Москва; С.-Петербург, 1994; Верните Рос­сию! [Публицистика 1916–1917 и письма 1917– 1919]. Москва, 1994; укр. перекл. — Любов до ближнього. К., 1909; Чорні маски. Л., 1912; Життя Людини. Л.; К., 1922; Червоний сміх та інші оповіда­н­ня. Х., 1929; Петько на дачі. К., 1957.

Літ.: Петлюра С. Леонід Андреєв і його «Червоний сьміх» // ЛНВ. 1905. Т. 30, кн. 5; O. Burghardt. Die Leitmotive bei L. Andrejev. München, 1940; Иезуитова Л. А. Творчество Леонида Андреева (1892–1906). Ленин­град, 1976; Московкина И. И. Проза Леонида Андреева. Х., 1994; Леонид Николаевич Андреев: Библио­графия. Вып. 1: Соч. и письма. С.-Петербург, 1995; Вып. 2: Литература. С.-Петербург, 1998; Басинский П. Художествен­ный мир Л. Андреева. Москва, 1999.

І. Д. Бажинов

Завантажити статтю