АНДРУ́СОВ Миколa Іванович (07(19). 12. 1861, Одесa — 27. 04. 1924, Прaгa) — геолог, страти­граф, палеонтолог. Акaд. С.-Петербур. AН (1914) та УAН (1920). Ломоносів. премія С.-Петербур. АН (1908). Зaкін. Новорос. університет (Одеса, 1884), де слухав лекції І. Мечникова, працював під керівництвом І. Синцова. Ще студентом (від 1882) досліджував Керчен. п-ів. 1884 ви­їздив у наук. від­рядже­н­ня до Відня, Мюнхена, Заґреба та деяких міст Італії. 1890 захистив магістер. дис. У 1891–92 знову ви­їздив за кордон, працював у Сорбон­ні (Париж), Заґреб. університеті, брав участь у зʼ­їзді британ. натуралістів. Привaт-доцент С.-Петербур. університету (1893–96), проф. Юрʼєв. (нині Тартуського) університету (1896–1904). У 1897 захистив доктор. дис. у С.-Петербур. університеті; того самого року брав участь у сесії Між­нар. геол. кон­гресу, який уперше від­бувся в Росії, організував для членів кон­гресу екс­курсію на Керчен. п-ів. У 1905–12 — проф., завідувач кафедри геології і палеонтології Київ. університету. У київ. період працював над створе­н­ням детальної страти­графії неогену Пд. Росії на палеонтол. основі. Широке ви­зна­н­ня ді­став андрусовський страти­графічний метод, який ґрунтувався на детальних палеогр. рекон­струкціях, створюваних із за­стосува­н­ням екол. аналізу. Від 1905 — почес. чл. Київ. товариства природо­знавців, від 1907 — його голова. Водночас перший голова Київ. студент. гуртка дослідників природи. Від 1912 — проф. Вищих жін. курсів у С.-Петербурзі, від 1914 — директор Геол. музею С.-Петербур. АН. 1918–20 — проф. Таврій. університету. Від 1921 працював у лаб. Сорбон­ни, від 1922 — Карлового університету (Прага). Осн. наук. праці присвячені динаміч. і регіон. геології, гідрогеології, страти­графії, історії роз­витку Понто-Ка­спій. обл. (Сх. Паратетис) в неогені, страти­графії та палеонтології неоген. від­кладів Пн. та Сх. Європи. Роз­робив стратигр. шкалу мор. осадових нашарувань Понто-Ка­спій. басейну, виділив тарханський, чокрацький, караганський та конкський горизонти, уточнив обсяг сармат. і понтич. ярусів. А. — засновник вітчизн. мор. геології. Провів глибоководні дослідж. Чорного (1890–91), Мармурового (1893–94) морів та затоки Кара-Богаз-Гол Ка­спій. моря. (1897). Уперше встановив сірководневе за­брудне­н­ня глибин. вод Чорного м. Здійснив екс­педиції в Середню Азію на Манґишлак (1907) та плато Устьюрт. Один із засн. палео­екології. На стіні геол. лаб. у Київ. університеті встановлено мемор. дошку з порт­ретом А. до 100-річчя від дня його народже­н­ня. У лаб. А. проходили стажува­н­ня ві­домі у майбутньому вчені: М. Усов, П. Православлєв, К. Цитович та ін.