Андрусов Миколa Іванович

АНДРУ́СОВ Миколa Іванович (07(19). 12. 1861, Одесa — 27. 04. 1924, Прaгa) — геолог, стратиграф, палеонтолог. Акaд. С.-Петербур. AН (1914) та УAН (1920). Ломоносів. премія С.-Петербур. АН (1908). Зaкін. Новорос. університет (Одеса, 1884), де слухав лекції І. Мечникова, працював під керівництвом І. Синцова. Ще студентом (від 1882) досліджував Керчен. п-ів. 1884 виїздив у наук. відрядження до Відня, Мюнхена, Заґреба та деяких міст Італії. 1890 захистив магістер. дис. У 1891–92 знову виїздив за кордон, працював у Сорбонні (Париж), Заґреб. університеті, брав участь у з’їзді британ. натуралістів. Привaт-доцент С.-Петербур. університету (1893–96), проф. Юр’єв. (нині Тартуського) університету (1896–1904). У 1897 захистив доктор. дис. у С.-Петербур. університеті; того самого року брав участь у сесії Міжнар. геол. конгресу, який уперше відбувся в Росії, організував для членів конгресу екскурсію на Керчен. п-ів. У 1905–12 — проф., завідувач кафедри геології і палеонтології Київ. університету. У київ. період працював над створенням детальної стратиграфії неогену Пд. Росії на палеонтол. основі. Широке визнання дістав андрусовський стратиграфічний метод, який ґрунтувався на детальних палеогр. реконструкціях, створюваних із застосуванням екол. аналізу. Від 1905 — почес. чл. Київ. товариства природознавців, від 1907 — його голова. Водночас перший голова Київ. студент. гуртка дослідників природи. Від 1912 — проф. Вищих жін. курсів у С.-Петербурзі, від 1914 — директор Геол. музею С.-Петербур. АН. 1918–20 — проф. Таврій. університету. Від 1921 працював у лаб. Сорбонни, від 1922 — Карлового університету (Прага). Осн. наук. праці присвячені динаміч. і регіон. геології, гідрогеології, стратиграфії, історії розвитку Понто-Каспій. обл. (Сх. Паратетис) в неогені, стратиграфії та палеонтології неоген. відкладів Пн. та Сх. Європи. Розробив стратигр. шкалу мор. осадових нашарувань Понто-Каспій. басейну, виділив тарханський, чокрацький, караганський та конкський горизонти, уточнив обсяг сармат. і понтич. ярусів. А. — засновник вітчизн. мор. геології. Провів глибоководні дослідж. Чорного (1890–91), Мармурового (1893–94) морів та затоки Кара-Богаз-Гол Каспій. моря. (1897). Уперше встановив сірководневе забруднення глибин. вод Чорного м. Здійснив експедиції в Середню Азію на Манґишлак (1907) та плато Устьюрт. Один із засн. палеоекології. На стіні геол. лаб. у Київ. університеті встановлено мемор. дошку з портретом А. до 100-річчя від дня його народження. У лаб. А. проходили стажування відомі у майбутньому вчені: М. Усов, П. Православлєв, К. Цитович та ін.

Рекомендована література

1. Борисяк А. А. Николай Иванович Андрусов // Изв. РАН. 1925. Т. 19, № 6–8;
   Google Scholar Internet
2. Эберзин А. Г. Николай Иванович Андрусов // ПЖ. 1961. № 4;
   Google Scholar Internet
3. Дaвитaшвили Л. Выдaющийся русский пaлеонтолог Н. И. Aндрусов // Aндрусов Н. И. Избр. тр. Т. 3. Москва, 1964;
   Google Scholar Internet
4. Воспоминaния учеников и современников о Н. И. Aндрусове // Очерки по истории геологических знaний. Москва, 1965. Т. 14;
   Google Scholar Internet
5. Эйнор О. Л. Николай Иванович Андрусов. К., 1990;
   Google Scholar Internet
6. Оноприенко В. И. Николай Иванович Андрусов. 1861–1924. Москва, 1990;
   Google Scholar Internet
7. Шаров І. Андрусов Микола Іванович // 100 видатних імен України. К., 1999;
   Google Scholar Internet
8. Бабий Т. П., Коханова Л. Л., Костюк Г. Г., Задорожный А. Г., Матвеенко С. А., Погребняк Л. П., Теплицкая Е. В., Труханов В. А. Биологи: Биографический справочник. К., 1984;
   Google Scholar Internet
9. Молявко Г. И., Франчук В. П., Куличенко В. Г. Геологи. Географы: Биографический справочник. К., 1985;
   Google Scholar Internet
10. Краснопольский; Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник: У 4 т. 2-е вид., О., 2005.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю