Колас Якуб

Визначення і загальна характеристика

КО́ЛАС Якуб (Колас Якуб; справж. — Міц­­кевич Костянтин Михайлович; Міцкевіч Кан­станцін Міхайлавіч; ін. псевд.: Тарас Гушча, Агарак, Адзінокі, К. Альбуцкі, «сацыя­ліст» Андрэй, Тамаш Булава, Ганна Груд, Дземяноў Гуз, Пятрусь Дзя­гель, Дзядзька Карусь, Ганна Крум, Лапаць Карусь, Лесавік, Марцін, Мікалаевец, Наднёма­нец, Свой чалавек, Стары шут; 22. 10(03. 11). 1882, х. Акін­чиці, нині у складі м. Стовбци Мінсь­кої обл. — 13. 08. 1956, Мінськ) — білоруський письмен­ник, драматург, літературо­знавець, мово­знавець. Академік АН Білоруської РСР (1928). Нар. поет Білоруської РСР (1926). Член СП СРСР (1934). Заслужений діяч науки Білоруської РСР (1944). Сталінcька премія (1946, 1949). Один із основоположників сучас. білорус. літ-ри та літ. мови. Закін. Несвіз. учит. семінарію (нині Мін­ської обл., 1902). Учителю­вав. За участь у нелегал. зʼ­їзді учителів 1906 звільн. з роботи, 1908 засудж. до 3-х р. по­збавле­н­ня волі. 1912–14 працював у Пінсь­кому парафіял. училищі (нині Брест. обл., Білорусь). Від 1921 — у Мін­ську: спів­роб. наук.-термінол. ко­місії Наркомосу Білоруської РСР, викл. Білорус. пед. технікуму і Білорус. університету. Від 1929 — віце-президент АН Білоруської РСР. Один із наук. ред. рос.-білорус. словника (спільно з К. Крапивою і П. Глєбкою, 1953).

Рання творчість К. формувалася під впливом масового рев. руху: він поетизував працю селянина, віру у від­родже­н­ня рідного краю, закликав до нац. гідності. У зб. оповідань «Казкі жыцця» (Коўно, 1921) в алегор. формі виклав по­гляди на історію і філософію білорусів як нації. Поема «Новая зямля» (1923) стала своєрід. мист. енциклопедією життя білорус. селянства на межі століть; у поемі «Сымон музыка» (1925; обидві — Мінськ) звернувся до теми ролі митця й мистецтва в житті народу. Повість «На просторах жыцця» (Мінск, 1926; екранізов. 1929, реж. В. Гар­дін) присвяч. молоді 1920-х рр., її духов. становлен­ню, освіті, культурі, прагнен­ню змінити життя на краще. Тоді ж створив перші дві повісті з трилогії «На ро­станях» (Мінск, 1954; укр. перекл. — К., 1970) — «У палескай глушы» (Вільна, 1923) та «У глыбі Палес­ся» (Мінск, 1927) — широкого мист. полотна соц.-громад. ситуації в Білорусі 1906–11 (екранізов. 1960–61 під на­звою «Перші ви­пробува­н­ня», реж. В. Корш-Саблін). У 1930-х рр. К. за­знав ідеол. тиску за звинуваче­н­нями у націоналізмі, пропаганді ідей без­класовості, ідеалізації куркулів, пере­більшуван­ні ролі інтелігенції. Під час 2-ї світової вій­ни створив низку патріот. поезій. К. — також один із засн. білорус. літ-ри для дітей, у числен. творах роз­крив психологію дітей, їхні про­блеми.

Творчість К. тісно пере­плітається з укр. літ-рою, зокрема з поезією Т. Шевченка, якому він присвятив вірш «Баяну-Каб­за­ру» (г. «Літаратура і мастацтва» від 27 лютого 1939 і г. «Звязда» від 6 березня того ж року), ст. «Його слово лунає над всією краї­ною» (г. «Комуніст» від 29 ве­ресня 1938) та «Вялікі май­стар мастацкага слова» (г. «Бальшавік Палес­ся» від 8 грудня 1939). У його повісті «На прасторах жыц­ця» молоді герої читають Шевченкові вірші і завдяки цьому краще ро­зуміють себе та людей, які їх оточують. До 125-річчя від дня народж. поета написав ґрунт. дослідж. «Шаўчэнка і беларуская паэзія», опубл. 1939 у г. «Літаратура і мастацтва» (від 3 березня), ж. «Полымя рэва­лю­цыі» (№ 3) та зб. «У вянок Т. Р. Шаўчэнка» (вид. у Мінську за ред. К. і М. Линькова; сюди включено також вірш «Баяну-Кабзару»). За ред. К. і Янки Купали ви­дано «Кобзар» білорус. мовою (Мінск, 1939), до якого у перекл. К. уві­йшли поеми «Ма­рʼяна-черниця», «Невольник», «Сова», «Гамалія», балада «Утоплена», вірші «Дівичії ночі», «Гоголю», «Не женися на багатій…», «Роз­рита могила» та ін. Ви­ступив із промовою на від­крит­ті памʼятника Т. Шевченкові у Києві (1939). Опублікував ст. про І. Франка «Спів­ець дружби і бра­терства народів» (ж. «Жовтень», 1956, № 8). К. під­тримував друж­ні взаємини з П. Тичиною, який 1959 присвятив йому ст. «Чистий і чесний» (вміщено у зб. «П. Ти­чина про мистецтво і літературу», К., 1981) та М. Рильським (написав 1952 вірш «Якубу Коласу»). Укр. мовою окремі твори К. пере­клали В. Щурат, О. Сорока, І. Кулик, А. Панів, М. Рильський, П. Тичина, М. Терещенко, В. Сосюра, П. Дорошко, С. Олій­ник, Т. Масенко, Г. Вігурська, М. Полотай, О. Ющенко, С. Кри­жа­нівський, Б. Степанюк та ін. 1959 засн. Літ. премію Білоруської РСР ім. К. (від 1965 — Держ.), Літ.-мемор. музей К. у Мінську, 1996 — Між­нар. фонд К.; його імʼям на­звано площу в Мінську, вулицю у Києві, Ін­ститут мово­знавства і Центр. наук. бібліотеку НАН Білорусі, Нац. драм. театр у м. Вітебськ (Білорусь); 1972 створ. Коласів. заповід­ник у Стовбцов. р-ні; від­буваються Між­нар. наук. конф., матеріали яких друкують у зб. «Каласавіны» (від 1986).

Тв.: Збор твораў. Т. 1–14. Мінск, 1972–79; укр. перекл. — Прокурор. Х., 1930; Ви­брані твори. К., 1951; Війна — війні: Драма. К., 1956; Дід Талаш. К., 1971; Думки в дорозі. К., 1972; Са­вось-бешкетник. К., 1981; На роз­станях. К., 1982.

Літ.: Охріменко П. Тарас Шевченко і Якуб Колас // Дні­про. 1958. № 3; Фіглоўская Л. Творчасць Якуба Коласа. Мінск, 1959; Нікітіна-Фокіна О. О. Шевченко і Якуб Колас // Зб. пр. 7-ї наук. Шевченків. конф. К., 1959; Охріменко П. Якуб Колас і Україна // Віт­чизна. 1962. № 11; Дзюба І. Якуб Колас // Дзюба І. Грані кри­стала. К., 1978; Янка Купала та Якуб Колас і Україна: Тези доп. 5-ї наук. конф. з питань укр.-булорус. літ. і фольклор. звʼязків. С., 1982; Навуменка І. Якуб Колас: Нарыс жыцця і творчасці. Мінск, 1982; Рагойша В. Тарас Шевченко у від­творен­ні Якуба Коласа // «Хай слово мовлене інакше…»: Ст. з теорії, критики та історії худож. пере­кладу. К., 1982; Міцкевіч Д. К. Любіць і помніць: Успамінае сын Якуба Коласа. Мінск, 2000; Жу­раўлеў В. П. Якуб Колас і паэтыка беларускага рамана. Мінск, 2004.

Г. П. Пів­торак

Завантажити статтю