Астрофізика

Визначення і загальна характеристика

АСТРОФІ́ЗИКА (від астро… і фізика) — наука, що вивчає фізичні властивості, хімічний склад, будову й еволюцію небесних тіл та їх систем. Осн. постулатом сучас. А. є теза про єдність законів природи у Всесвіті. Об’єктами А. є широкий діапазон питань — від окремих актів взаємодії елементар. частинок (А. високих енергій) до утворення та еволюції Всесвіту в цілому (див. Космологія). А. поділяється на кометну і планетну, сонячну й зоряну, галактичну та позагалактичну. Процеси, що відбуваються з великими швидкостями, у великих масштабах чи в сильних гравітац. полях, вивчає релятивістська А. На межі А. розвиваються астробіологія, астрохімія, астрогеологія та ін. дисципліни. Витоки сучас. астрофіз. уявлень знаходимо у давньогрец. мислителів: ідеї про нескінченність світу (Анаксимандр, 550 р. до н. е.), матеріальність зір (Анаксагор, 450 р. до н. е.). Основи сучас. А. закладено в роботах М. Коперника (геліоцентр. система — 1543), Ґ. Ґалілея (винахід телескопа та відкриття супутників Юпітера, сонячних плям — 1610) та І. Ньютона (розклад білого світла в спектр — 1666, закон всесвіт. тяжіння — 1687). Традиційно А. поділяють на практ. і теоретичну. Метою практ. А. є вироблення принципів збирання та опрацювання інформації, створення відповід. приладів. Для цього використовується реєстрація всього спектра хвиль з довжинами від ядер. масштабів (гамма-діапазон) до сотень кілометрів (гравітац. хвилі). Остан. часом завдяки косміч. місіям почали збирати зразки небес. тіл (комет, Місяця, ближніх планет та міжпланет. середовища). Ця інформація (після узагальнення й аналізу) використовується в теор. А. для побудови моделей тих чи ін. фіз. явищ або процесів. Значну частину досліджув. явищ неможливо відтворити в зем. умовах, тому для сучас. А. Всесвіт є унікал. лабораторією.

Завантажити статтю