Бібліотекознавство

БІБЛІОТЕКОЗНА́ВСТВО — комплексна соціогуманітарна наука про закономірності формува­н­ня, роз­витку і функціонува­н­ня бібліотек, історію та зміст документних джерел. Як наука Б. має заг.-теор. і теор.-приклад. рівні. Заг. теорія містить: власне теорію (система зна­н­ня, ідеї, концепції, моделі, закони, понятій. апарат, типології, класифікації, загалом — опис і поясне­н­ня суті бібліотеч. справи); методологію (логіка, методи, принципи і способи бібліотеко­знав. пі­зна­н­ня); історію (ви­вче­н­ня виникне­н­ня і роз­витку Б. в контекс­ті сусп. транс­формацій). Заг. теорія дає цілісну картину уявлень про суть, механізми, тенденції і пер­спективи роз­витку бібліотеч. справи і становить наукову базу для спец. бібліотеко­знав. теорій, що стосуються конкрет. галузей бібліотеч. справи. До них належать теорії: комплектува­н­ня (зав­да­н­ня і методи пошуку, від­бору, при­дба­н­ня та інвентаризац. обробки документів); бібліотеч.-бібліогр. класифікації (створе­н­ня таблиць або схем ієрархіч. роз­поділу документів на основі їх належності до структур від­повід. наук); каталогізації (бібліогр. опис, систематизація і предметизація документів, організація каталогів); фондо­знавства (ви­значе­н­ня зав­дань і технол. системи формува­н­ня, зберіга­н­ня та викори­ста­н­ня документів) і ресурсо­знавства (куди, крім знань про бібліотеч. фонди, входить осмисле­н­ня всього інформ., фінанс., матеріал.-тех. і кадр. потенціалу); компʼютеризації б-к (автоматизація робочих місць, створе­н­ня електрон. б-к, бібліотеч. мереж, інформ.-пошук. систем, до­ступ до мережі Інтернет); бібліотеч.-інформ. сервісу (обслуговува­н­ня оригіналами і копіями документів у чит. залах, ди­станційне обслуговува­н­ня, створе­н­ня і викори­ста­н­ня власне бібліотечно-інформ. продуктів — бібліогр., фактогр., довід­кових, рефератив., оглядових, аналітичних); управлі­н­ня бібліотеч. процесами (роз­робле­н­ня концепцій, стратегій, планува­н­ня, організація, контроль, кадрове, фінанс. і матеріал.-тех. забезпече­н­ня).

Б. історично повʼязане з бібліографознавством і книгознавством, а також із джерело­знавством, архіво­знавством, документо­знавством, музеє­знавством, палео­графією, архео­графією, інформатикою, книговидав. і книгорозпо­всюджувал. справою. Універсал. характер бібліотеч. фондів як осн. предмета Б. зумовлює його звʼязок із багатьма соціогуманітар., тех. і природн. науками, внаслідок чого створ. бібліотечна педагогіка (ви­вче­н­ня про­блем взаємовід­носин читача і бібліотекаря, засвоє­н­ня читачем інформації, бібліотеч. інформ. діяльності); бібліотеч. психологія (дослідже­н­ня психол. питань поведінки читача, бібліотекаря, управлі­н­ня бібліотеч. процесами); бібліотеч. етика (правила поведінки в б-ці, етич. кодекс бібліотекаря); бібліотеч. статистика (кількісний аналіз складових бібліотеч. справи); історія б-к. З роз­витком бібліотеч. справи, під­вище­н­ням соц. ролі б-к чільне місце серед бібліотеко­знав. інте­гратив. наук зайняли бібліотеч. економіка (екон. аналіз бібліотеч. комплексу), бібліотечна естетика (естетизація бібліотеч. середовища), бібліотечна політика (концепції, стратегії, принципи, пріоритети роз­витку бібліотеч. справи) і бібліотечне право (законодавче регулюва­н­ня бібліотеч. справи). Бібліотечна політика і бібліотечне право керуються Законами України «Основи законодавства України про культуру», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про обовʼязковий примірник документів», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про Концепцію Національної про­грами інформатизації», «Про Національну про­граму інформатизації» тощо. Від серед. 20 ст. активно роз­виваються бібліотечна соціологія (соціол. дослідже­н­ня діяльності б-к), бібліотечна професіологія (роз­робка комплексу питань під­готовки і труд. діяльності бібліотеч. кадрів), бібліотеч. маркетинг (аналіз ринкової бібліотеч. діяльності), бібліотеч. менеджмент (ви­значе­н­ня стратегій і тактики самост. управлі­н­ня б-кою, пошук оптимізації управлі­н­ня бібліотеч. процесами) і бібліотечна футурологія (про­гноз роз­витку бібліотеч. справи, зокрема в інформ. су­спільстві). В Україні від 1999 діє держ. «Про­грама збереже­н­ня бібліотечних і архівних фондів на 2000–2005 роки».

Процеси збира­н­ня, на­громадже­н­ня, зберіга­н­ня книжок одночасно формували і початкові бібліотеко­знавчі уявле­н­ня про комплектува­н­ня, упорядкува­н­ня, викори­ста­н­ня книжк. фонду. У створ. Ярославом Мудрим при Софій. соборі б-ці-скрипторії (осередку пере­писува­н­ня книг) здійснювалось обробле­н­ня першоджерел (пере­клади, укла­да­н­ня «ізборників»), писалися літописи, по­вча­н­ня, слова, трактати. Книголюбами і бібліотеко­знавцями були також князі Святослав Ярославович, Володимир Мономах. У Київ. Русі бібліотеч. центрами і водночас центрами формува­н­ня Б. були монастирі (особливо Києво-Печерський), згодом православні братства, зокрема львівські. Помітна роль у бібліотекотворен­ні і формуван­ні вітчизн. Б. належить православ. церков. ієрархам, зокрема П. Могилі.

Центрами роз­витку бібліотеч. знань стають б-ки ВНЗів. Створюються бібліотеко­знавчі школи Києво-Могилян. академії, Ставропігій. ін­ституту у Львові, Львів., Харків., Київ., Одес. і Чернів. університетів. Вагомий внесок у Б. зробили великі публічні б-ки, зокрема товариства «Просвіта», НТШ.

Як самост. наука Б. в Україні формується на­прикінці 19 — поч. 20 ст. Засн. харків. школи Б. були К. Рубинський, Л. Хавкіна, Х. Алчевська. К. Рубинський роз­робляв пита­н­ня предмета Б.; Л. Хавкіна створила в Харків. громад. б-ці перший вітчизн. наук. під­роз­діл — від­діл Б., досліджувала про­блеми бібліотеч. освіти, організації б-к і керівництва ними; Х. Алчевська була першою укр. дослідницею попиту читача. Паралельно роз­вивалася школа Б. в Києві, найві­домішими пред­ставниками якої були дир. б-ки Університету св. Володимира у Києві В. Кордт та зав. б-ки Київ. духов. академії К. Думитрашко, котрі зробили знач. внесок у теорію і практику організації б-к, формува­н­ня їх фондів. Особливо активізувалися бібліотеко­знавчі роз­робле­н­ня під час і після створе­н­ня (1918) Нац. б-ки Укр. Держави в Києві. Закон про утворе­н­ня фонду цієї б-ки (під­готували М. Василенко, В. Вернадський та В. Кордт) — перший законодав. документ про бібліотечну справу в Україні. У ві­дозві «Від Тимчасового Комітету для заснува­н­ня Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві», ін­струкції цьому Комітетові та «Статуті Національної Бібліотеки Української Народної Республіки в м. Києві при Українській Академії наук» було закладено модель універсал. наук. б-ки, вимоги до її фондів, структури, функцій. У ві­дозві Тимчас. комітету Нац. бібліотека ро­зуміється як велика книгозбірня «всесвітнього типу», в якій на­громаджувалося «все, що витворено людською думкою та зна­т­тям по всіх науках». Одночасно вперше ставилися спец. зав­да­н­ня — «закласти Український Від­діл, себто від­діл Ucrainica, присвячений літературі про Вкраїну та про вкраїнський народ», створити повну нац. бібліо­графію — зі­брати «все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою», літературу, «писану всіма мовами» про все, що стосується України; зав­да­н­ня каталогізації — створювати «зручні для користува­н­ня каталоги» та організувати «спільний каталог всіх головних громадських і державних бібліотек України». Модель Нац. б-ки, за­пропонована В. Вернадським, С. Єфремовим, Г. Житецьким, В. Кордтом, А. Кримським та Є. Перфецьким, і досі є зразком формува­н­ня і роз­витку універсал. наук. б-к.

НБУВ — гол. бібліотеко­знав. центр в Україні. У 1-й пол. 20 ст. знач. вплив на роз­виток укр. Б. мали її директори — Є. Кивлицький (комплектува­н­ня, каталогізація), С. Постернак (структура, функції б-ки, бібліотеко­зна­вча аспірантура), В. Іваницький (організація і технологія бібліотеч. справи), Н. Миколенко (культур.-просвітн. функція б-ки), В. Іванушкін (фондо­знавство, читачо­знавство, між­нар. книгооб­мін) та ін. Най­яскравішою по­ста­т­тю серед укр. бібліотеко­знавців 1-ї пол. 20 ст. був Ю. Меженко. Автор концепції нац. бібліо­графії та основополож. питань бібліотеч. технології. У 20-х рр. 20 ст. у Києві в галузі Б. роз­починали дослідну і практичну роботу Д. Балика, Л. Биковський, І. Огієнко, О. Оглоблин, С. Сірополко та ін., які продовжили бібліотеко­знавчу діяльність за межами України. У 20 ст. укр. діаспора сформувала б-ки, які синтезували вітчизн. і зарубіж. досвід Б.: УВУ (Ві­день, Мюнхен), НТШ (США, Канада), Канад. ін­ститут укр. студій, Гарвард. ін­ститут україно­знавства та ін. Серед діаспор. бібліотеко­знавців кін. 20 ст. слід на­звати Б. Ясінського, Д. Штогрина, С. Андрушків. 1917–21 створюються спеціалізов. установи й організації бібліотеко­знав. профілю: Бібліотечно-архів. від­діл ЦР, НДІ (комісія) бібліотеко­знавства та бібліо­графії, НДІ книго­знавства, від­діли, музеї-лабораторії при великих б-ках. 1935 у Харкові створено Укр. бібліотеч. ін­ститут, який очолив пед. і дослідницьку роботу в галузі Б. Зав. каф. і деканом факультету бібліотеко­знавства Ін­ституту була Н. Фрідьєва — одна із основоположників укр. бібліотеко­знав. науки. У 1920–40-х рр. по­ступово в Україні сформувалася і бібліотеко­зна­вча періодика: «Книжний вістник» (1919), «Бібліологічні вісті» (1923–30), «Бібліотечний журнал» (1925–26), «Бібліотечний збірник» (1926–27), «Журнал бібліотеко­знавства та бібліо­графії» (1927–30), «Труды Харьковского государствен­ного библиотечного ин­ститута» (1940), «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР», бюлетені, збірники.

Теор. дослідже­н­ня охопили коло важл. бібліотеко­знав. про­блем: предмет і структура Б., фондо­знавство, бібліотечні класифікації, каталогізація, обслуговува­н­ня читачів, збереже­н­ня фондів, управлі­н­ня бібліотеками і бібліотеч. справою. Новий етап у роз­витку Б. — початок автоматизації бібліотеч. процесів і за­стосува­н­ня компʼютер. технологій (70–80-і рр.). Створ. Київ. ін­ститут культури і його Микол. і Рівнен. філії з бібліотеч. ф-тами. Роз­ширено між­дисциплінарні бібліотеко­знавчі дослідже­н­ня. Універсал. наук. б-ки реорганізовано у н.-д. установи з питань Б., бібліо­графо­знавства, книго­знавства, інформатики, культурології. 90-і рр. 20 ст. по­значені під­несе­н­ням Б. в контекс­ті заг. соц. і культур. оновле­н­ня. Бібліотечні навч. заклади набули вищого статусу: Харків. ін­ститут культури та Київ. ін­ститут під­вище­н­ня кваліфікації працівників культури пере­творено на академії, Київ. ін­ститут культури і його Рівнен. філію — на університети (крім бібліотекарів і бібліо­графів тут готують культурологів, бібліотеч. менеджерів, маркетологів). Виникли асоціації б-к і бібліотекарів. Засн. низку бібліотеко­знав. наук.-практ. журналів («Бібліотечний вісник», «Бібліотечна планета», «Вісник Книжкової палати») та серії наук. бібліотеко­знав. праць. У Харків. і Київ. академіях культури, Київ. нац. університеті культури і мистецтв, НБУВ від­крито аспірантури, докторантури і спеціаліз. ради для захисту доктор. і кандидат. дисертацій з Б., бібліо­графо­знавства і книго­знавства.

Одночасно з бібліотеч. навч. закладами функції центрів бібліотеко­знав. досліджень виконують загальнодержавні (нац., парламент., тех., мед., с.-г., істор., юнац., дит., педагогічна), ЛНБ, Одес. та Харків. наук. б-ки, а також низка університет. і обл. універсал. наук. б-к. Поряд із бібліотеко­знавцями старшого поколі­н­ня (В. Бабич, В. Волинець, А. Корнієнко, Р. Павленко, Л. Ковальчук, А. Чачко, Г. Швецова, О. Ботушанська, Л. Незнамова, Л. Макаренко), працює нова генерація: О. Башун, А. Бровкін, Т. Добко, В. Дерлеменко, В. Дригайло, Л. Дубровіна, В. Жук, В. Загумен­на, В. Ільганаєва, Т. Ківшар, О. Кириленко, Г. Ковальчук, О. Колосовська, С. Кулешов, Н. Кушнаренко, І. Мейжис, Л. Муха, Т. Павлуша, В. Пашкова, Л. Петрова, В. По­процька, В. Скнар, М. Слободяник, О. Степченко, Л. Філіпова, В. Шейко, Я. Чепуренко, Т. Ярошенко, В. Ярощук та ін. Кін. 20 — поч. 21 ст. в укр. Б. ознаменувалися посиленою увагою до роз­робле­н­ня моделей б-ки інформ. су­спільства, бібліотеч. компʼютер. технологій, роз­витку бібліотеч.-інформ. обслуговува­н­ня, менеджменту, маркетингу, теорії і практики нац. бібліо­графії і біо­бібліо­графії, бібліотеч. соціології, психології і педагогіки, технології збереже­н­ня, консервації і ре­ставрації бібліотеч. фондів. Ви­вчаються про­блеми пере­несе­н­ня інформації з паперових на електрон­ні носії, формува­н­ня електрон. б-к і каталогів, удосконале­н­ня ББК. Активізувалися дослідже­н­ня меморіал., когнітив. і культурол. функцій б-к, історії бібліотеч. справи. Укр. Б. пере­творюється в багато­профіл. між­дисциплінарну науку, що теоретично об­ґрунтовує роз­виток б-к як три­єдиного — бібліотечно-бібліогр., наук.-інформ. і культурол. комплексу, адаптацію б-к до потреб інформ. су­спільства.

Завантажити статтю