КОНОПЛЯ́РСТВО — галузь рослинництва, що за­ймається вирощува­н­ням конопель, стебло яких є джерелом цін­­ного волокна, а насі­н­ня — уні­­кальної за складом олії. Галузь має давню історію. Вирощуван­ням конопель за­ймалися ще скіфи та давні греки. На території сучасних України вони були поширені вже у 9 ст. Одержане волокно використовували не лише для власних потреб, а й екс­портували в інші країни як цін­ний товар, що давало значні прибут­­ки. 1913 в Україні посівна пло­ща конопель становила 127 тисяч га. Посіви зосереджувалися у невеликих селянських господарствах, де май­­же всі роботи виконувалися вру­­чну. Агротехніка була примітивною, місцеві сорти не забезпечували високих врожаїв волокна, вміст якого у стеблі складав усього 10–12 %. Мочили стебла у копальнях, ставках, річках і озе­­рах; мʼяли — на деревʼяних щілин­них мʼялках. Значного роз­витку коноплярства набуло у 1930-х роках. Цьому сприяла організація 1931 у м. Глухів (нині Сумська обл.) Всесоюзного ін­ституту конопель (нині Дослідна станція лубʼяних культур Ін­ституту сільського господарства Пів­нічно-Східного НААНУ), вчені якого ви­значили наукові напрями роз­витку галузі: генетика й цитологія, селекція і насін­ництво, агрохімія й фізіологія, агротехніка і захист рослин, механізація збира­н­ня та первин­не пере­робле­н­ня, стандартизація й економіка. Одним із найважливіших напрямів діяльності Ін­ституту було створе­н­ня однодомних конопель замість дводомних. В остан­ніх плоскінь (чоловічі рослини) до­зріває раніше від матірки (жіночі рослини). У звʼязку з цим плоскінь доводиться вибирати з посіву вручну, що вимагає значних затрат праці, а матірку збирають окремо механізованим способом (на насі­н­ня). Рослини однодомних конопель до­зрівають одночасно, забезпечуючи одноразове механізоване збира­н­ня урожаю на насі­н­ня й волокно. Ініціатором ство­ре­н­ня однодомних конопель був М. Гришко, який на основі генетичних досліджень разом із колегами вперше вивів сорт конопель, що до­зрівають одночасно, — ОСО-72. У цей період започатковано науковий роз­виток агротехнічних при­йомів вирощува­н­ня конопель. Завдяки створен­ню крупних господарств (колго­спів та радго­спів) стало можливим раціональне за­стосува­н­ня сільськогосподарської техніки для обробле­н­ня ґрунту й до­гляду за посівами конопель. Роз­роблено і впроваджено в практику засоби для механізації збира­н­ня конопель — коно­плес­ноповʼязалки секційних та мотовильних типів, коноплепідбирач і коноплемолотарку КМ-2. Роз­почато будівництво коноплезаводів і цехів теплового мочі­н­ня стебел конопель, що дало можливість ви­­робникам реалізувати солому на коноплезаводи замість примітивного мочі­н­ня її у природних водо­ймах. 1945–50 роз­ширено ме­режу насін­нєвих господарств і коноп­ле­­станцій. На базі МТС у колгоспах значно під­вищився рівень механізованих робіт із вирощува­н­ня конопель. Від­бувся пере­хід на посів насі­н­ня селекційних і покращених місцевих сортів. 1947 ви­значено 3 напрями роз­витку коноплярства: двобічний (на насі­н­ня і волокно), волокнистий (тільки на волокно) і насін­нєвий (тільки на насін­ня). 1950–70 під керівництвом Г. Гон­чарова, спроектовано і виготовлено молотарки МК-1,5 і ККС-1,5, коноплежатку ЖК-2,1, конопле­комбайн КУК-5, впровадже­н­ня у виробництво яких під­вищило продуктивність коноплезбиральної техніки. Започатковано селекційну роботу зі створе­н­ня високо­врожайних сортів конопель. Методом індивідуального добору Г. Сенченко, зі своїми учнями вивів сорти дводомних конопель ЮС-6, ЮС-9, Глухівські 10, вміст волокна у яких пере­вищив 30 %. За­стосований ним метод добору став методичною основою для діяльності послідовників. Згодом за допомогою методів гібридизації та добору одержано перші сорти однодомних конопель — Однодомні середньоросійські й Однодомні 2, а також ЮСО-1, який набув значного пошире­н­ня у виробництві. Науково об­ґрунтовано спеціальні сіво­зміни з урахува­н­ням агротехнічних при­йомів, повʼязаних із системою обробле­н­ня ґрунту, внесе­н­ня органічних і мінеральних добрив, догля­ду за посівами. 1973 від­діл селекції Всесоюзного науково-дослідного ін­ституту лубʼяних культур, очолюваний В. Вировцем, у ме­жах заходів боротьби з наркоманією роз­почав виведе­н­ня ненаркотичних сортів (див. Без­наркотичні коноплі), що згодом стало пріоритетним зав­да­н­ням у коноплярстві. 1973–80 роз­роблено теоретико-методичні основи селекції конопель зі зниженим вмістом кан­набіноїдів (наркотичних речовин), створено перші сорти однодомних конопель зі зниженим вмістом основного компонента кан­набіноїдів — тетра­гідрокан­набінолу. Науковим під­ґрунтям селекції однодомних ко­­нопель стали результати теоретичних досліджень, проведених такими німецькими вченими, як В. Гоф­фманн, Р. Зенґ­буш, Д. Конлер, а також М. Мигалем. 1978–90 від­булося подальше оснаще­н­ня галузі збиральними механізмами. У виробництво впроваджено модернізовані коноплепідбирач ПКВ-1, конопле­збиральний комбайн ККУ-1,9, коноплежатку ЖК-1,9, прес-під­бирач ПРП-1,6, що сприяло за­стосуван­ню про­гресивних рулон­них технологій збира­н­ня конопель; лабораторне устаткува­н­ня для ви­значе­н­ня якості волокна. Від початку 1960-х років виробництво ко­нопель в Україні стало по­ступово знижуватися. Якщо 1960 посівна площа становила 97,4 тисячі га, то 1970 — 63,1; 1980 — 31,6; 1990 — 10,2; 2000 — 3,0 і 2010 — 0,8 тисячі га. Спад виробництва спричинений роз­витком альтернативних синтетичних волокна, світовими кризовими явищами і недосконалим вітчизняним законодавством щодо вирощуван­ня конопель як наркотичної рослини. За­проваджено спеціалізовану охорону посівів конопель, що зумовлює додаткові матеріальні затрати. В інших країнах охорона конопель від­сутня й існує тенденція до збільше­н­ня площ посіву культури. У країнах Європейського Союзу 2002 ко­­ноплі вирощували на площі 14,6; 2005 — 16,5; 2006 — 14,6; 2007 — 18,8; 2009 — 16,8 тисячі га. Не­зважаючи на спад виробництва конопель, Україна стала світовим лідером у вирішен­ні наукових про­блем їхньої селекції. Українські вчені створили однодомні, скоро­стиглі, високо­продуктивні сорти конопель із високим вмістом волокна у стеблі та без наркотичних властивостей. Вони користуються попитом серед іноземних виробників конопле­продукції. До Каталогу сортів рослин Європейського Союзу занесено кращі українські сорти — ЮСО-14 і ЮСО-31; 4 сорти зареєстровано у Канаді, 3 — у РФ. Українські сорти конопель як звичайну польову культуру без обмежень вирощують у Франції, РФ, Китаї, Австралії та ін. Напрям сучасних наукових досліджень у галузі коноплярства у кожній країні залежить від напряму викори­ста­н­ня коно­пле­продукції. На­приклад, у Франції роз­вивається напрям з виробництва товарного насі­н­ня, після обмолочува­н­ня конопель зі стебел виготовляють папір; у Канаді коноплі культивують як олійну культуру, стебла при цьому є побічною продукцією, яку за­стосовують у целюлозно-паперових і будівельних матеріалів промисловостях; німецькі під­приємства з волокон конопель здійснюють випуск тканих виробів, зокрема джинсового одягу, гігієнічного взу­т­тя тощо.