КОМІТЕ́Т ДЕРЖА́ВНОЇ БЕЗПЕ́КИ УРСР Засновано 1954 як складова частина Комітету державної без­пеки СРСР. Його повноваже­н­ня та організаційна структура повністю від­повід­али повноваже­н­ням і організаційній структурі КДБ СРСР. Їх ви­­­значено з ухвале­н­ням Кримінального (1960) і Кримінально-процесуального (1961) кодексів УРСР. Слідчі КДБ при РМ УРСР мали право вести попереднє слідст­­во у справах про зраду батьківщини; шпигун­ство; терористичний акт; терористичний акт проти пред­ставни­­ка іноземної держави; диверсію; шкід­­ництво; антирадянську агітацію і пропаганду; організаційну діяльність, спрямовану на вчине­н­ня особливо небезпечних державних злочинів, а також про участь в антирадянських організаціях; про особливо небезпечні державні зло­­чини, вчинені проти інших держав трудящих; роз­голоше­н­ня державної таємниці, воєн­ної таєм­­ниці та втрату документів, що їх містять; контрабанду; масові без­­­порядки; незакон­ний виїзд за кордон і незакон­ний вʼїзд до СРСР; поруше­н­ня правил між­народних польотів; пере­да­н­ня іноземній організації ві­домостей, які складають службову таємницю. Станом на 1960 до структури КДБ УРСР входили центральний апарат, територіальні органи в областях (управлі­н­ня КДБ), апарат упов­­новажених у містах, ра­йонах, на за­­лізничних станціях (остан­ні 1967 ре­­організовані у міські та ра­йон­ні від­діли або від­діле­н­ня КДБ). У структурі центрального апарату діяли 1-е (роз­відка), 2-е (контр­розвідка) й оперативно-технічне управлі­н­ня, радіоконтр­­розвідувальна служба, 10-й (обліково-архівний), слідчий, 8-й (шифрувального звʼязку), урядового звʼязку, фінансовий, господарський від­діли, слідчий ізолятор, секретаріат. Органи військової контр­­розвідки й особливі від­діли, роз­ташовані на території УРСР, пере­бували у прямому під­порядкуван­ні 3-го головного управлі­н­ня КДБ СРСР. Після пере­йменува­н­ня КДБ при РМ СРСР у КДБ СРСР, згідно з указом Президії ВР УРСР від 20 липня 1978 КДБ при РМ УРСР також пере­йменовано у КДБ УРСР. Формально, від­повід­но до Кон­ститу­­ції УРСР 1978, КДБ належав до категорії союзно-республіканських державних комітетів і мав пере­бувати у по­двійному під­порядкуван­ні як Ради Міністрів УРСР, так і КДБ СРСР, однак фактично керівництво органами державної без­пеки здійснювали вищі партійні органи СРСР — ЦК КПРС і його політбюро.

В УРСР після ухвале­н­ня Верховної Ради 16 липня 1990 Декларації про дер­­жавний суверенітет України взя­­то курс на побудову власних органів державної без­пеки. Від­разу після проголоше­н­ня незалежності України 24 серпня 1991 (див. Акт проголоше­н­ня незалежності Укра­­їни) ВР України ухвалила по­станови «Про політичну об­становку на Україні і негайні дії ВР України по створен­ню умов непо­вторе­н­ня надалі військово­­го пере­вороту», «Про департизацію державних органів, установ та організацій», «Про війсь­кові формува­н­ня в Україні». Згід­­но з цими актами всі дис­локовані на території України військові формува­н­ня, зокрема КДБ і його війська, під­порядковувалися ВР України. Спів­робітники органів державної без­пеки протягом 10-ти днів ма­­ли припинити членство у будь-якій політичній партії та русі, а до 1 листопада 1991 на роз­гляд ВР України мав бути внесений проєкт закону про органи державної без­пеки України. Станом на 1991 у структурі КДБ УРСР діяли 1-е (роз­відка), 2-е (контр­розвідка), 3-є (боротьба з організованою злочин­ністю), 4-е (контр­розвідувальна ро­­бота на транс­порті), «З» (захист кон­ституційного ладу і боротьба з те­­роризмом), 6-е (контр­розвідувальний захист економіки), 7-е (зовнішнє спо­­­стереже­н­ня), оперативно-технічне, кадрів, урядового звʼязку управлі­н­ня; «Р», інформаційно-аналітична, 9-а (охорона керівників комуніст. партії і уряду), юридична, охорони, військово-медична служби; слідчий, 8-й (шифрувальна і дешифрувальна робота), 10-й (архівний), мобілізаційний, фінансовий, господарський, будівельний від­діли; інспекція, секретаріат і слідчий ізолятор. Від­повід­но до 3-го пункту по­станови Верховної Ради України «Про створе­н­ня Служби національної без­пеки України» від 20 вересня 1991 КДБ УРСР ліквідовано, а його матеріально-технічну базу (окрім матеріально-технічних засобів під­роз­ділів шифрувального звʼязку та служби охорони) пере­дано Служби без­пеки України. Під­ста­­вами для ліквідації ви­значено необхідність повного реформу­­ва­н­ня колишніх союзних і республіканських системи органів державної без­пеки піс­­ля проголоше­н­ня незалежності України, ліквідації ві­домчого мо­­нополізму в сфері державної без­пеки (органи, що забезпечували шифрувальний звʼязок, під­порядковані Верховної Ради України, службу охорони ви­­щих посадових осіб держави пере­дано до Республіканської гвардії України), захисту інтересів державної без­пеки незалежної України. КДБ УРСР очолювали В. Нікітченко (1954–70), В. Федорчук (1970–82), С. Му­­ха (1982–87), М. Голушко (1987–­­91).