Конвергенції теорія

Визначення і загальна характеристика

КОНВЕРГЕ́НЦІЇ ТЕО́РІЯ — система по­глядів, що об­ґрунтовувала можливість і необхідність подола­н­ня економічних, політичних та ідеологічних від­мін­ностей між капіталістичними і соціалістичними (пере­важно СРСР) країнами незалежно від їхніх ідеологій та історичних традицій. У К. т., роз­робленій у 1960-х рр. на противагу теорії дивергенції та поширюваній зх. соціологами (П. Сорокін), еконо­містами (Дж.-К. Ґелбрейт, Я. Тін­берґен), філософами (В.-В. Рос­тоу, Б. Рас­сел), йшлося не про пере­могу капіталіст. або соціаліст. систем чи по­глина­н­ня однієї системи іншою, а про строки зближе­н­ня, оскільки логіка індустріалізму змусила усі су­спільства спри­ймати певні функціонал. ви­­моги індустр. системи: спеціалі­зов. поділ праці, індустр. труд. дисципліну, ко­ординацію планува­н­ня та упр., від­носно високий рівень соц. добробуту, ідеї НТП, систему заг. освіти, урбанізацію, свободу пере­сува­н­ня та вибору місця роботи, можливос­ті під­вище­н­ня соц. статусу тощо (від­повід­но у різних індустр. су­спільствах формувалася схожа культура). Прихильники К. т. вва­жали, що капіталізм і соціалізм існують у межах однієї індустр. системи, наслідком чого є фор­мува­н­ня схожих типів су­спільства; від­значали виникне­н­ня системи взаємозалежностей між індустр. су­спільствами, оскільки вони мають однакові цілі та інтереси (від­мін­ності полягають лише в уявле­н­нях про методи досягне­н­ня цих цілей). На думку авторів К. т., соціаліст. су­спільства повин­ні були рухатися у напрямах введе­н­ня елементів ринку, послабле­н­ня держ. втруча­н­ня у вироб. процес і сут­тєвого роз­шире­н­ня автономії управлінців у пром. секторі, капіталіст. — за­проваджен­ня планува­н­ня, під­вище­н­ня ролі держ. під­приємств у забезпечен­ні екон. роз­витку та зро­ста­н­ня. Про­­позиції теоретиків К. т. багато в чому спів­падали з пропозиціями прихильників теорії кінця ідеології. Так, Й.-А. Шумпетер роз­мірковував про занепад капіталізму як системи у результаті виродже­н­ня класич. під­приємництва індустр. епохи; В. Ба­кінґем наголошував на процесі збли­же­н­ня екон. систем світу та про­гнозував, що синтезов. су­спільство візьме від капіталізму приватну власність на засоби виробництва, конкуренцію, ринк. сис­тему, прибуток, від соціаліз­му — екон. планува­н­ня, робітн. контроль над умовами праці, рівність у прибутках населе­н­ня.

К. Керр, Дж. Данлоп та ін. описали логіку індустріалізму, яка формує спільні риси індустр. су­спільств, незалежно від політ. ідео­логій і систем: швидкі зміни в науці, технологіях та способах виробництва, високий рівень труд. мобільності, по­стійне навч. та пере­навч. робочої сили, важли­вість формал. освіти, значна міра диференціації робочої сили за спеціалізацією, зростаюче значе­н­ня міст як центрів екон. активності, вагома роль уряду в на­дан­ні сусп. послуг й упр. екон. активністю. Водночас вони ви­знавали наявність від­мін­ностей, зумовлених збереже­н­ням існуючих нац. ін­ституцій, культур. особливостей, різницею в часі пере­ходу до індустр. су­спільства, характером домінуючого нац. виробництва, кількістю та щільністю населе­н­ня. П. Сорокін висунув гіпотезу про по­ступове збли­же­н­ня рис, які характеризують рад. і зх. су­спільства, що мало при­звести до формува­н­ня певної інтеграл. форми су­спільства (поєд­нає краще з капіталіст. й соціаліст. систем і водночас характеризуватиметься новими типами особистості, соц. ін­ститутами, культур. цін­ностями). Дж.-К. Ґел­брейт від­значав за­старілість чис­то ринк. економіки у капіталіст. світі та рух до однакових форм планува­н­ня (заміна ринк. механізму контролем над цінами й екон. поведінкою людини). К. т. притаман. технол. детермінізм, недооцінка позаіндустр. (політ., культур., істор.) від­мін­ностей між індустр. су­спільствами, автономії політ. і соц. ін­ститутів від вимог технології та екон. ефективності. У 1980-і рр. А. Інкелес намагався пере­формулювати її, звільнивши від детермініст. недоліків. Він об­ґрунтовував це тим, що початк. версія К. т. не враховувала від­мін­ностей різних елементів соц. систем (способи виробництва та викори­ста­н­ня ресурсів, ін­ституц. устрої і форми, структури й зразки соц. від­носин, системи уявлень, цін­ностей та поведінки, системи політ. й екон. контролю), які не лише змінюються з різною швидкістю, але можуть рухатися у різних напря­мах. Від­повід­но й К. т. може про­являтися за одними елементами і не проявлятися за ін., а також набувати різних форм: рух до спільності елементів, спіл. мети, схрещува­н­ня, по­ступ. ви­зріва­н­ня тенденцій, пере­творен­ня девіант. випадків на норму, паралельні зміни. Політико-ідеол. під­ґрунтя базового варіанта К. т. (акцентува­н­ня на взаємодії капіталіст. і соціаліст. країн) зумовило втрату її актуальності після роз­паду СРСР і соціаліст. табору. Проте ідеї близькості соц. систем, в основі яких — індустріалізм і схожа реакція соц. систем на виклики середовища, зна­­йшли продовже­н­ня у теоріях мо­­дернізації (об­стоює необхідність малороз­виненим країнам пройти той самий шлях, що й роз­винені, під­лаштовуватися під їхні екон. і політ. системи) та теоріях глобалізації.

Літ.: W. Buckingham. Theoretical eco­nomic system. A comparative analysis. New York, 1958; Сорокин П. А. Главные тенденции нашого времени. Москва, 1997; Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество / Пер. с англ. Мос­ква, 2004.

М. А. Паращевін

Завантажити статтю