Конгрес трудового народу України

КОНГРЕ́С ТРУДОВО́ГО НАРО́ДУ УКРАЇ́НИ — представницький орган (відомий також під назвою Трудовий конгрес України). Скли­каний у січні 1919 в Києві Директорією УНР. Делегатів обирали на основі затвердженої нею Інструк­ції про вибори від 5 січня. Тимчасова комісія зі скликання конгресу зареєструвала 287 представників від Наддніпрянщини та 48 — від Наддністрянщини. Серед депутатів — В. Винниченко, М. Грушевський, С. Петлюра. К. т. н. У. відбувся у приміщенні Київського оперного театру. 22 січня на Софійській площі проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР, скріплений Універсалом Директорії, наступного дня його ратифікував конгрес. Ключовим на першій сесії було питання подальшого державо­творення. К. т. н. У. заслухав до­­повіді про роботу Директорії (В. Винниченко), діяльність уря­ду (В. Чехівський), оборону Украї­ни (С. Петлюра), становище на селі (М. Шаповал) тощо. У ході дискусій в останній день роботи К. т. н. У. 28 січня прихильники Директорії (центристи) домоглися ухвалення Тимчасової конституції УНР у вигляді Закону про форми влади на Україні. Після цього конгрес передав владу Директорії, що мала поповнитися представниками Над­дніпрянщини.

Документи до на­ступної сесії, яку заплановано скли­кати через місяць, готували ново­­створені комісії: оборони республіки, земельна, освітня, бюджетна, закордонних справ, харчових справ, пра­­ці. Виконавчу владу уособлюва­ла Рада народних міністрів УНР, підзвітна К. т. н. У., а під час перерви між його засіданнями — Директорії. Універсал конгресу декларував обов’язковість закріплення демократичного ладу в Украї­ні. Уряд і комісії мали розробити нову Інструкцію про вибори до Трудових рад і підготувати окремий закон про вибори Всенародного парламенту Незалежної Соборної Української Республіки. К. т. н. У. зобо­­в’язав Директорію і Раду народних міністрів УНР провести земельну реформу, в основі якої — передача селянам землі без викупу; дбати про подолання безробіття шляхом відновлення промисловості; закріпити рев. здобутки українського пролетаріату; боронити УНР від зовнішніх ворогів. Конгрес фактично легітимізував владу Директорії, поповнив її склад, надав їй право ухвалювати закони з наступним затвердженням черговою се­­сією К. т. н. У.

Наступна й остан­ня сесія конгресу відбулася 21–22 березня 1919 у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.). Однак через політичну нестабільність його рішення не реалі­зовано, а створений ним Надзвичайний комітет охорони республіки само­роз­пус­­тився 28 березня того ж року.

Літ.: Мазепа І., Феденко П. З історії української революції. Прага, 1930; Бан­­дурка О. М., Древаль Ю. Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. Х., 1999; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. К., 2003.

О. М. Мироненко

Рекомендована література

1. Мазепа І., Феденко П. З історії української революції. Прага, 1930;
   Google ScholarInternet
2. Бан­­дурка О. М., Древаль Ю. Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. Х., 1999;
   Google ScholarInternet
3. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. К., 2003.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю