Конгрес трудового народу України
Визначення і загальна характеристика
КОНГРЕ́С ТРУДОВО́ГО НАРО́ДУ УКРАЇ́НИ — представницький орган (відомий також під назвою Трудовий конгрес України). Скликаний у січні 1919 в Києві Директорією УНР. Делегатів обирали на основі затвердженої нею Інструкції про вибори від 5 січня. Тимчасова комісія зі скликання конгресу зареєструвала 287 представників від Наддніпрянщини та 48 — від Наддністрянщини. Серед депутатів — В. Винниченко, М. Грушевський, С. Петлюра. К. т. н. У. відбувся у приміщенні Київського оперного театру. 22 січня на Софійській площі проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР, скріплений Універсалом Директорії, наступного дня його ратифікував конгрес. Ключовим на першій сесії було питання подальшого державотворення. К. т. н. У. заслухав доповіді про роботу Директорії (В. Винниченко), діяльність уряду (В. Чехівський), оборону України (С. Петлюра), становище на селі (М. Шаповал) тощо. У ході дискусій в останній день роботи К. т. н. У. 28 січня прихильники Директорії (центристи) домоглися ухвалення Тимчасової конституції УНР у вигляді Закону про форми влади на Україні. Після цього конгрес передав владу Директорії, що мала поповнитися представниками Наддніпрянщини.
Документи до наступної сесії, яку заплановано скликати через місяць, готували новостворені комісії: оборони республіки, земельна, освітня, бюджетна, закордонних справ, харчових справ, праці. Виконавчу владу уособлювала Рада народних міністрів УНР, підзвітна К. т. н. У., а під час перерви між його засіданнями — Директорії. Універсал конгресу декларував обовʼязковість закріплення демократичного ладу в Україні. Уряд і комісії мали розробити нову Інструкцію про вибори до Трудових рад і підготувати окремий закон про вибори Всенародного парламенту Незалежної Соборної Української Республіки. К. т. н. У. зобовʼязав Директорію і Раду народних міністрів УНР провести земельну реформу, в основі якої — передача селянам землі без викупу; дбати про подолання безробіття шляхом відновлення промисловості; закріпити рев. здобутки українського пролетаріату; боронити УНР від зовнішніх ворогів. Конгрес фактично легітимізував владу Директорії, поповнив її склад, надав їй право ухвалювати закони з наступним затвердженням черговою сесією К. т. н. У.
Наступна й остання сесія конгресу відбулася 21–22 березня 1919 у м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельн. обл.). Однак через політичну нестабільність його рішення не реалізовано, а створений ним Надзвичайний комітет охорони республіки саморозпустився 28 березня того ж року.
Літ.: Мазепа І., Феденко П. З історії української революції. Прага, 1930; Бандурка О. М., Древаль Ю. Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. Х., 1999; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. К., 2003.
О. М. Мироненко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
