КОНОНЕ́НКО Харитина (18. 10. 1900, с. Мико­лаївка, нині Кобеляц. р-ну Полтав. обл. — 15. 10. 1943, Рівне) — громадська діячка, журналістка. Змалку осиротіла, ви­ховувалася у родині О. Вілінсь­кого та В. ОʼКон­нор-Вілінської. 1918 брала участь у похован­ні юнаків, які загинули побл. залізнич. ст. Крути (спогад «Крутянська ката­строфа» // «Український голос», Він­ніпеґ, 1923). У 1919 емігрувала до Чехо-Сло­вач­чини. Здобула ступ. д-ра пра­ва в УВУ (1928), закін. екон.-кооп. факультет Укр. госп. академії у Подєбрадах (1930). Член Укр. нац. сек­ції Між­нар. ліги миру і свободи (Ві­день, 1921). У 1923 очолювала жін. товариство ім. О. Ко­билянської (Канада). Спів­організаторка Союзу українок Канади (1926). Входила до Укр. нац. жін. ради, якою керувала С. Русова. 1933 пере­­їхала до Ужгорода, працювала у товаристві «Просвіта», де під проводом І. Не­вицької за­ймалася організацією жін. гуртків. Редагувала жін. сто­рінку в г. «Діло» (1935–38). У 1937 була однією з організаторів зʼїз­ду Союзу українок. Під час 2-ї світової вій­ни пере­їхала до Києва, згодом — до Рівного, де заснувала осередок Укр. Чер­воного хреста. Налагодила по­стача­н­ня медикаментів воякам УПА, сприяла визволен­ню багатьох військовополонених із нім. концтаборів. Заарешт. і роз­стріляна ґестапо у від­повідь на вбив­ства рад. роз­відником М. Кузнецовим нім. військовиків і високопосадовців у Рівному. Її стат­ті, на­друк. 1941–43 у г. «Волинь», ви­­дано у кн. «До нової роботи» (Р., 2012).