КОНОНЕ́НКО Харитина (18. 10. 1900, с. Мико­лаївка, нині Кобеляцького р-ну Полтавської обл. — 15. 10. 1943, Рівне) — громадська діячка, журналістка. Змалку осиротіла, ви­ховувалася у родині О. Вілінсь­кого та В. ОʼКон­нор-Вілінської. 1918 брала участь у похован­ні юнаків, які загинули по­близу залізничного станції Крути (спогад «Крутянська ката­строфа» // «Український голос», Він­ніпеґ, 1923). У 1919 емігрувала до Чехо-Сло­вач­чини. Здобула ступінь доктора пра­ва в УВУ (1928), закінчила економічно-ко­оперативний факультет Української господарської академії у Подєбрадах (1930). Член Української національної сек­ції Між­народної ліги миру і свободи (Ві­день, 1921). У 1923 очолювала жіноче товариство імені О. Ко­билянської (Канада). Спів­організаторка Союзу українок Канади (1926). Входила до Української національної жіночої ради, якою керувала С. Русова. 1933 пере­­їхала до Ужгорода, працювала у товаристві «Просвіта», де під проводом І. Не­вицької за­ймалася організацією жіночих гуртків. Редагувала жіночу сто­рінку в газеті «Діло» (1935–38). У 1937 була однією з організаторів зʼїз­ду Союзу українок. Під час другої світової вій­ни пере­їхала до Києва, згодом — до Рівного, де заснувала осередок Українського Чер­воного хреста. Налагодила по­стача­н­ня медикаментів воякам УПА, сприяла визволен­ню багатьох військовополонених із німецьких концтаборів. Заарештована і роз­стріляна ґестапо у від­повідь на вбив­ства радянським роз­відником М. Кузнецовим німецьких військовиків і високопосадовців у Рівному. Її стат­ті, на­друковані 1941–43 у газеті «Волинь», ви­­дано у книзі «До нової роботи» (Р., 2012).