Кононенко Харитина
КОНОНЕ́НКО Харитина (18. 10. 1900, с. Миколаївка, нині Кобеляцького р-ну Полтавської обл. — 15. 10. 1943, Рівне) — громадська діячка, журналістка. Змалку осиротіла, виховувалася у родині О. Вілінського та В. ОʼКоннор-Вілінської. 1918 брала участь у похованні юнаків, які загинули поблизу залізничного станції Крути (спогад «Крутянська катастрофа» // «Український голос», Вінніпеґ, 1923). У 1919 емігрувала до Чехо-Словаччини. Здобула ступінь доктора права в УВУ (1928), закінчила економічно-кооперативний факультет Української господарської академії у Подєбрадах (1930). Член Української національної секції Міжнародної ліги миру і свободи (Відень, 1921). У 1923 очолювала жіноче товариство імені О. Кобилянської (Канада). Співорганізаторка Союзу українок Канади (1926). Входила до Української національної жіночої ради, якою керувала С. Русова. 1933 переїхала до Ужгорода, працювала у товаристві «Просвіта», де під проводом І. Невицької займалася організацією жіночих гуртків. Редагувала жіночу сторінку в газеті «Діло» (1935–38). У 1937 була однією з організаторів зʼїзду Союзу українок. Під час другої світової війни переїхала до Києва, згодом — до Рівного, де заснувала осередок Українського Червоного хреста. Налагодила постачання медикаментів воякам УПА, сприяла визволенню багатьох військовополонених із німецьких концтаборів. Заарештована і розстріляна ґестапо у відповідь на вбивства радянським розвідником М. Кузнецовим німецьких військовиків і високопосадовців у Рівному. Її статті, надруковані 1941–43 у газеті «Волинь», видано у книзі «До нової роботи» (Р., 2012).