Контркультура

КОНТРКУЛЬТУ́РА — субкультура, прихильники якої від­кидають норми та цін­ності домінантної культури і практикують альтернативні стилі життя. К. особливо поширена серед молоді, оскільки вона легше й швидше спри­­ймає нові культурні стандарти. Часом най­інтенсивнішого пошире­н­ня К. вва­жають 1960-і рр., коли частина молоді від­кинула цін­ності зх. культури — прагматизм, раціоналізм, значе­н­ня матеріал. благ, карʼєр. зро­ста­н­ня — і прагнула жити в середовищі, де все це замінено цін­ностями гуманізму: без­меж. роз­витком особистості, без­посередністю, спонтан­ністю, терпимістю. Інколи К. ста­вала політ. силою, як у випадках протестів амер. молоді про­ти вій­ни у Вʼєтнамі 1965–73 чи рад. молодіж. андерґраунду. Тер­мін «К.» уперше викори­став 1968 амер. соціолог Т. Роз­зак на по­значе­н­ня різних рухів, спря­мов. проти т. зв. культури батьків. Від­так К. є не окремою субкультурою, а конгломератом різ­них ідеологій: ліворадикал. філо­софії, екзистенціалізму, неофройдизму, утопіч. і ран­ньо­хри­стиян. традицій, романтизму, сх. містики, авангарду 1920-х рр. (див. Авангардизм), практик ран­ніх хіпі та бітників. За всієї анар­хічності, у К. ви­окремлюють міс­тич. і політ. напрями. У Європі гол. метою пред­ставників К. була зміна політ. реальності, у США обʼєктом транс­формації ви­ступала сві­домість (звідси викорис­та­н­ня у ритуалах психо­актив. речовин і сх. реліг. практик). Про­ти­стоя­н­ня двох напрямів К. про­стежується в полеміці її ідеологів Т. Роз­зака і Г. Маркузе, хоча заг. платформа обох — незадоволеність ре­пресив. цивіліза­цією, де культура є інструментом придуше­н­ня індивідуума. За Г. Мар­кузе, у цивілізації майбут­нього мистецтво вийде з рамок худож. форми і стане формою реальності. Натомість Т. Роз­зак вважав світо­гляд Г. Маркузе недо­статньо радикал., а тому закликав зробити крок від європ. раціональності до сх. окультизму та первіс. шаманства. К. перед­бачала від­сутність роз­риву між обʼєктом і субʼєктом, що зумовило під­вищений інтерес до засобів, які до­зволяють від­родити від­чу­т­тя єд­ності; заперече­н­ня науки; спроби руйнува­н­ня суті існуючої культури. Те­­атралізація жит­тєвого простору набула тотал. характеру: роз­пов­сюдилися перфоманс, хепе­нінг, багатотисячні рок-фести­валі під від­критим небом; зародилася іронічна, ігрова стилістика постмодернізму. К. вимагала від­кинути політ. револю­цію як неефективну форму радикалізму і ви­знати осн. принципом сво­боду та спонтан­ність сексуал. стосунків, пропонувала містично-окультну техніку виходу за межі не лише ідеології, але й ро­зумної сві­домості взагалі (для цього Т. Лірі, який 1962 організував Між­нар. федерацію внутр. свободи, рекомендував широко ви­користовувати галюциноген­ні наркотичні засоби). 1967 лідери контркультур. руху Р. Лен­нінґ, П. Ґудмен, А. Ґінзберґ і Г. Маркузе провели у Лондоні Кон­грес з діалектики звільне­н­ня, який проголосив фундам. прин­ципами революції сві­домості все­­до­зволеність і свободу насолоди (за умови, що вони не шкодять іншим), пост- і антиполіт. позицію, спонтан­ність, оптиміст. по­гляд на природу людини. Ідео­логи на­звали такий рух постекзистенціальним. У США К. спри­­яла роз­квіту руху комун хіпі, де сотні тисяч американців отримували альтернатив. соц. досвід. Можливості, що від­крилися поколін­ню 1960-х рр., використовували по-різному — від задоволе­н­ня потреби у гострих від­чу­т­тях до справж. пере­творе­н­ня внутр. світу. У 1970-і рр. виникли т. зв. сх. уче­н­ня зх. походже­н­ня на зразок сві­домості Крішни. Соціологи пояснювали популярність сх. учень втомою від вседо­зволеності та потребою в аскетич. самооб­межен­ні, здатному надати комуні хіпі ви­гляду за­мкненого реліг. ордену. До цього додавалися спроби від­­­родже­н­ня давніх язичниц. релігій. Послідовники язичниц. руху презентували себе як анарх., панкультурне су­спільство шануваль­ників богів і богинь природи. У цій суміші на перше місце по­ступово ви­йшов окультизм із його улюбленим персонажем — дияволом (1970 від­бувся перший фестиваль окульт. мистецтв у США). Консе­рвативна революція 1970-х рр. ознаменувала кінець К., оскільки роз­винене су­спільство спроможне абсорбувати альтернативу в будь-якому ви­гляді. Наслідками контркультур. вибуху стали «лівий» тероризм, фемінізм, рух «зелених».

Літ.: Th. Rozzak. The Making in Coun­ter-Culture. Reflection on the Techno­cra­tic Society and its Youthful Opposition. New York, 1969; T. F. Leary. The Politics of Ecstasy. London; New York, 1970; Социология контркультуры. Критический анализ. Москва, 1980; Чеснокова В. Язык социологии. Москва, 2009.

Н. Б. Отрешко

Завантажити статтю