Культура естетична

КУЛЬТУ́РА ЕСТЕТИ́ЧНА – інтелектуальний рівень національних і світоглядних напрямів естетики, їхня художня якість. К. е. варто розглядати у руслі історії естетики: від запроваджен­­ня відповід. терміна нім. філософом А. Баумґартеном у 18 ст., ґрунтов. естет. концепцій класич. нім. філософії до злободен. катастрофи украй догматизов. марксис.-ленін. естетики, до су­­час. надзвичайно строкатих естет. концепцій. Часто поняття «К. е.» невиправдано ототожнюють з історією мистецтва та мис­­тецтвознавством. Насправді К. е. — то особливі стадії та періоди світ. духов. розвою, у якому на певних етапах простежується історично неуник. розпад первіс. синтетич. форм люд. культури на окремі спеціалізов. ділянки, усамостійнені у своїх за­­собах і цілях. Відповід. чином художня діяльність людини еман­­сипується від релігії, міфології, матеріал. виробництва. Проте істо­­рія культури від доби давнього її розпаду на окремі ділянки аж до наших днів засвідчує, що й окрема людина, і всі люд. колективи у безлічі жанрів своєї позамист. діяльності постійно намагаються зберегти певні озна­­ки мист. діяльності. Обсяг цих зусиль і є власне К. е. певних суспільств і епох. Це ніби мистецтво поза мистецтвом, ця естетика поза естетикою постають як фундам., наскрізна характеристика, як особливий антропол. принцип того, що Б. Паскаль назвав умовами люд. існування. К. е. притаманна всім типам і формам люд. спільнот, які пішли шляхом диференціації всіх проявів їхньої життєдіяльності, дистанціювання одне від одного, а проте збе­­рігають згадане тяжіння позами­­стецького до власне мистецького, навіть релігійного, міфічного, магічного. Особливо вираз­­но це постає у досучас., але вже класово диференційов. суспільствах, де і серед еліт, і у нар. середовищі саме у безлічі проявів спостерігаються намагання — у царині будь-якої предметності та соц. обрядовості — витворити їхню К. е., певним чином наближену до мистецтва. Напр., синологія нагадує нам, що середньовічні китайці у своєму побу­­ті користувалися речами, які обо­­в’язково дорівнювали чи не мист. витворам. Власне, будь-яка нар. культура всіх відомих її форм обов’язково прагне зберегти естетично-художню присутність у всіх сферах свого буття. З огля­­ду на це особливої уваги заслуговує і намагання індустр. доби зберегти бодай певний коефіцієнт естетичного у своїй продукції. К. Маркс запевняв, що капіталіст. виробництво вороже мистецтву, — маючи на увазі сучас. йому т. зв. манчестер. капіталізм. Але вже наприкінці 19 ст. з’явилися численні «парамист.» проекти для поновлення у тогочас. виробництві естет. мист. начала того чи ін. ступ.: або консерватив. шляхом у вигляді часткового повернення до рукотвор. форм середньовіч. виробництва, то­­діш. ремесел, або, навпаки, до поєднання ультрасучас. форм і матеріалів індустріал. цивілізації з естет.-худож. началом. Якщо консервативні утопії створення К. е. за рахунок рукотвор. минувшини були, однак, витіснені з сучас. обігу і збереглися лише в окремих випадках як екзот. релікти, як своє­­рідні «сувеніри» тієї минувшини, то симбіоз індустріального й естетичного, мас. виробництва і худож. його оформлення ви­явився вельми перспективним. Сучасність у розмаїтих формах прагне створити К. е. передусім за допомогою дизайну. Характерно, що те намагання знач. мірою вибудоване на авангардист. спадщині перших десятиріч 20 ст., на героїч. зусиллях тодіш. усамітненого у своїх майстернях мистецтва, спраг­­лого нових форм. Епоха повсюд. демократизації світу і супровід. їй колосал. масштабів масово-матеріал. виробництва з надзвичай. інтенсивністю і доволі органічно засвоїла ту спадщину, перекладаючи колись художньо унікальне на мову вже великих чи­­сел і накладів. Водночас сучасність намагається ввести у гуманітар. обіг у режимі великих тиражів і класичну мист. спадщину минулого. Проте цей процес, дещо підвищуючи К. е. цивілізації, разом з тим не позбав­­лений недоліків, пов’язаних з очевид. зниженням вартостей тієї спадщини у мас. рецепції та взагалі у культурі масовій з її неминучим спрощенням усіх куль­­тур. моделей.

В. Л. Скуратівський

завантажити статтю