Культура традиційна

КУЛЬТУ́РА ТРАДИЦІ́ЙНА — тип архаїчної культури, у якому усі цін­ності, ін­ститути, спосіб існува­н­ня спрямовано на ре­тельне збереже­н­ня, обовʼяз­кове від­творе­н­ня попередніх форм. К. т. характерна для ран­ніх періодів культури як гол. спосіб організації тодіш. люд. досвіду та поведінки. К. т. — перший етап ноосфери, доба емансипації лю­дини із тварин. світу у напрямі творе­н­ня не біол., а культур. засобів до свого пере­бува­н­ня у біосфері. Сукупність ран­ніх куль­тур людства аж до т. зв. неоліт. революції та перших роз­винених, клас.-диференці­йов. су­спільств по­стає саме у ви­гляді К. т. Найбільш характерною її рисою є інтенсивне «знак. виробництво» — обряди, звичаї, ритуали, табуюва­н­ня магіч. операцій (див. Магія), які мали зберегти, від­творити, подовжити попередні сусп. норму, канон, традицію. К. т. — своєрід. ансамбль, конгломерат різноманіт. знаків, паролів, сигналів та ін. семіотич. інструментів до того збереже­н­ня. Подальша історія людства у своєму роз­витку зміщується у бік не тільки збереже­н­ня минулого, а й створе­н­ня нових форм сусп. життя, нових часових орієнтацій, уже не так жорстко залежних від минулого. У люд. історії можна виділити су­спільства давніх, пізніших і вже нових їхніх інформацій та су­спільства К. т., які продовжують зберігати ранні форми, особливо в ситуації пов­ної або частк. ізоляції від новочас. су­спільств. Зрештою, можна при цьому вказати лише на кілька зразків зга­даної абсолют. жорсткої орієнтації на минуле, на колись вироблені ними знак. системи. Це т. зв. за­стиглі ескімос. цивілізація (А.-Дж. Тойн­бі) та культура австрал. аборигенів, носії К. т. яких тисячолі­т­тями існували у своїх первіс. канонах. Світ. (насамперед новоєвроп.) історія кілька століть тому, використовуючи можливості сучас. цивілізації, роз­почала входже­н­ня у про­стір таких К. т., що означало їхній занепад чи навіть ліквідацію воєн­но-колоніал. засобами на користь «сучасності». Нині послідовна К. т. пере­буває під за­грозою повного зникне­н­ня, дека­дансу або ж зберігається як своєрід. антропол. заповід­ник на околицях глобалізов. світу (напр., індіан. племена у бас. Амазонки). Водночас спадщина К. т., особливо знаково-семіотична, у піз­ньому Просвітництві, романтиз­мі, позитивізмі і породжених ним чітких формах наук. описа­н­ня викликала гострий інте­рес з боку сучасності. Числен­ні релікти, рудименти К. т. наявні у житті навіть найбільш роз­винених новіт. су­спільств у худож., юрид. царинах, фольклорі, сучас. побуті. Так, будь-яка природна мова у всіх структурах і нині зберігає особливості, що виникли у культур. архаїці, яка колись послідовно дотримувалася у своїй обрядовості певних правил, до яких науковці 20 ст. виявили колосал. інтерес. У праг­нен­ні осмислити походжен­ня людини, становле­н­ня її культури створ. величез. за обсягом етнол. і культурно-антропол. літературу, де ретельно виствітлено всі аспекти К. т. Накопиче­н­ня цієї літ-ри від­бувається на злободен. драм. тлі зникне­н­ня ос­тан. залишків К. т. Сьогодні К. т. зберігає своє значе­н­ня і як особливий інструмент для поясне­н­ня все ще числен. архаїч. сторін цивілізації, і як велетен. зі­бра­н­ня фактів, що допомагають осмислити походже­н­ня, станов­ле­н­ня і майбутнє людини. На тер. сучас. України після нео­літ. революції виник колосал. конгломерат первіс. культур різ­ного типу, але обовʼязково по­значених найбільш сут­тєвими ознаками К. т. Як засвідчують числен­ні археол. факти, ці риси уві­йшли до ран­ньословʼян. куль­тури, яка стала основою укр. культури. Словʼян. семіотичні моделюючі системи (В. Іванов, В. Топоров) — сукупність знаків, на­громаджена давньою архаїкою на тер. етніч. України, зафіксована в укр. звичаях і фольк­лорі, що стало світо­гляд. основою становле­н­ня укр. етносу в історії аж до його пере­творе­н­ня на націю. Особливістю К. т. є те, що в роз­маїтих колізіях цього часто драм. пере­творе­н­ня саме вона допомогла українцям на всіх істор. етапах мобілізувати зуси­л­ля для фіз. і духов. жит­тєствердже­н­ня, самозбереже­н­ня. За часів Київ. Русі органічно засвоєно християнство сх. обряду. Від 18 ст. роз­починається процес необхід. самоідентифікації місц. К. т. у ви­гляді саморефлексій, шляхом творе­н­ня наук.-літ. систематизації фактів цієї культури. У часи Просвітництва, романтизму, укр. народництва ретельно збирали та осмислювали ті факти для ро­зумі­н­ня вкрай важливої ролі К. т. в істор. долі українського народу. Парадокс укр. К. т. полягає у тому, що попри всі руйнації, ката­строфи, вона все ж таки збереглася у під­капіталіст. і під­рад. часи, роз­­вивається у добу Незалежності. При всіх числен. паралелях з ін., доволі схожими культур. моделями світу варто наголосити, що укр. К. т. завжди ві­ді­гравала, а в певних реліктах і досі ві­ді­грає унікал. роль вкрай важливої запоруки, ін­ституц. засобу етніч., а тепер і нац. самозбереже­н­ня. Так, укр. література від І. Котляревського, укр. профес. театр, образотворчі мистецтва, кіномистецво у багатьох своїх жанрах та естет. під­валинах, образності постають як особли­ве художнє продовже­н­ня певних явищ К. т. Нині простежуються інтенсивне на­громадже­н­ня етнол.-етногр. та ін. літ-ри довкола К. т., інтерес до неї з боку засобів мас. комунікації, а також числен­ні спроби мас. поверне­н­ня сучасності до давніх форм ре­ліг. та ін. звичаєвості. Найрізнома­нітніші зведе­н­ня про К. т. зі­брано у пр. «Ethnographic Atlas» («Етно­графічний атлас», Піт­тс­бурґ, 1967) Дж.-П. Мердо­ка. Зараз створ. компʼютер. банк — «Hu­man relations area file» («Ареальна картотека людських від­носин»), що містить дані про понад 600 К. т. Традиц. су­спільства дотепер існують у Пд. Америці, Африці, Австралії.

Завантажити статтю