Кумулятивізм

КУМУЛЯТИВІ́ЗМ (від лат. cumulo — згрібаю, на­громаджую) — течія у філософії науки; фундаментальний принцип класичної епістемології, згідно з яким про­гресивний роз­­виток науки є процесом по­ступального на­громадже­н­ня позитивного знання, долуче­н­ня нових істин та знань до вже одержаних шляхом удосконале­н­ня методів спо­стереже­н­ня, експерименту і загальних теорій науки. Від­криті раніше істини є невід­ʼєм. частиною сучас. на­­уки; з часом їх сут­тєво пере­глядають і від­мовляються від «за­старілих» і «хибних» істин. Тому на­ступність у роз­витку наук. зна­н­ня не механічна, а діалектична. Від­кри­т­тя нових істин і доведе­н­ня їхньої абсолют. істин­ності (без­заперечності) гарантується правил. за­стосуван­ням наук. методу — логіки від­кри­т­тя та логіки об­ґрунтува­н­ня. По­гляд на роз­виток зна­н­ня як просте зро­ста­н­ня й накопиче­н­ня можна вважати традиційним і загальнови­знаним до революції у фізиці на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Позицій К. дотримувалися історики природо­знавства і природо­знавці. Гносеол. основою К. стали описове природознавство (мінералогія, ботаніка тощо) та математика. В історії філософії та науки К. пред­ставлено двома гол. гілками, що беруть початок у вче­н­нях Р. Декарта і Р. Бе­кона. Обидва ці напрями (раціоналізм та емпіризм) мають спіл. риси: за­­перече­н­ня поперед. традиції та заміще­н­ня її новою, базованою на істин. методі. Картезіанці роз­­­глядали ріст науки як наслідок роз­витку певних істин, що лежать в основі наук. зна­н­ня. Індуктивіст. варіант К., пред­ставлений Р. Бе­коном та його послідовниками, зводився до від­крит­­тя незапереч. фактів та зроб­лених на їхній основі правил. уза­гальнень. К. ототожнював науку з доведеним зна­н­ням. Тільки різ­кі зміни у фізиці, а потім ін. галузях зна­н­ня у 20 ст. дали під­стави для крит. від­ноше­н­ня до К. Але й за цих об­ставин значна частина природо­знавців і на поч. 20 ст. усе ще утримувалася на його позиціях. На поч. 20 ст. К. по­ставлено під сумнів у звʼяз­ку з появою некумулятив. концепцій, базованих на заперечен­ні класич. ро­зумі­н­ня істини (інструменталізм, конвенціоналізм, верифікаціонізм, конфірмаціонізм). Нищів. удару К. було зав­дано з боку істор. школи в філософії науки. З точки зору сучас. філософії науки К. — надто проста й наївна концепція, щоб бути істин­ною. Важливу роль у витіснен­ні К. ві­діграли роз­роб­­лені філософами й істориками науки концепції наук. революцій. К. варто від­різняти від еволюц. під­ходу, який не пориває з антич. традиціями, а сучас. стан науки роз­глядає як істор. завер­ше­н­ня її поперед. станів. Водночас еволюц. модель не зводиться до без­перерв. нарощува­н­ня тільки істин. зна­н­ня, а міс­тить також вірогідне (правдоподібне) зна­н­ня й хиби, деякі з яких по­ступово долають методом істор. критики. На від­міну від К., в еволюціонізмі про­грес науки ро­зуміють як істор. процес.

Завантажити статтю