Купрін Олександр Іванович

Визначення і загальна характеристика

КУ­ПРІ́Н Олександр Іванович (Ку­прин Александр Иванович; 26. 08 (07. 09). 1870, м. Наровчат, нині село Пензен. обл., РФ — 25. 08. 1938, Ленін­град, нині С.-Петер­­бург) — російський письмен­ник. Після Разумов. сиріт. притулку навч. у кадет. корпусі (1880–88) та Олександрів. юнкер. училищі (1888–90) у Москві. Від 1890 служив під­поручиком у 46-му Дні­пров. піхот. полку в м. Проскурів (нині Хмельницький). Від 1894 — поручик у від­ставці. Пере­їхав до Києва, де почав активну літ. діяльність. Писав російською мовою. 1889 у моск. «Рус­ском сатирическом листке» на­друковано перше його оповіда­н­ня «Последний дебют». У г. «Киевское слово» опубл. оповіда­н­ня «Ночью» (1893) та «До­знание» (1894), у моск. ж. «Рус­ское богатство» — повість «В сумерках» (1893), в яких від­ображені картини провінцій. військ. побуту. Від вересня 1894 працював у г. «Кіевское слово», «Жизнь в искус­стве», а від лютого 1895 — у г. «Кіевлянинъ». Зупинявся в готелі «Дні­провський порт» на Печерську, у друга М. Кисельова на вул. Михайлівська, № 10, 1894–96 жив у помешкан­ні поділ. нотаріуса С. Каришева на вул. Олександрівська (нині Сагайдачного), № 4 (1958 на цьому будинку йому від­крито мемор. дошку). Друкувався також у г. «Волынь» (Житомир), «Донская речь» (Ростов-на-Дону), «Самарская газета», «Одес­ские новости» та ін. Оповіда­н­ня, нариси, репортажі, фейлетони цього періоду на пропозицію В. Каришевої, дружини брата нота­­ріуса, зі­брані в окрему кн. «Миниатюры» (К., 1897). Під час роботи С. Каришева на під­приємствах Донбасу К. від­відав кілька заводів як його секретар. Свої враже­н­ня від страшних процесів на цих під­приємствах, тяжкої праці, нестерп. умов життя робітників, спів­чу­т­тя до їхнього стихій. бунту він втілив у нарисах «Юзовский завод», «Рель­­со­­прокатный завод» та повісті «Молох» (усі — 1896). За під­тримки сімʼї Каришевих 1897 К. працював управителем на їхньому х. Казимирка на Поліс­сі (нині с. Кузьмівка Сарнен. р-ну Рівнен. обл.). Деякий час за­ймався вирощува­н­ням тютюну, недовго служив псаломщиком і дяком у церкві, надавав мед. допомогу селянам. Поліс. враже­н­ня від­ображено в оповіда­н­нях «В лесной глуши» (1898), «Оборотень» (1901), «На глухарей» (1906) та повісті «Олеся» (1898). Цією повістю К. уперше у своїй творчості звернувся до теми коха­н­ня, природ. почут­тів та люд. стосунків, майстерно по­єд­нуючи мальовн. картини природи з внутр. станом героїв. Природне прагне­н­ня сучас. людини бути ближче до природи і неможливість, в умовах сучас. світу, здійсне­н­ня такої ідилії стала однією з центр. тем літ-ри 20 ст. Окрім ві­домих двох екранізацій повісті (Франція, 1955; Україна, 1971), у 1994 в Рівному літератор М. Пінчук видав літ. драму «Бурштинове намисто» за цією повістю. З поверне­н­ням до Києва К. захопився цирком, організував місц. атлет. товариство. 1897 разом із С. Каришевим жив на дачі у Люстдорфі під Одесою, де 29 травня вперше зустрівся з І. Буніним, який схвалив його оповіда­н­ня «Ночная смена» (1899), на­друк. у ж. «Міръ Божий». Після поверне­н­ня з Одеси К. недовго жив у своєї сестри З. Нат у Рязан. губ., потім знову в Києві, де був суфлером у театр. групі. Серед його зна­йомих — М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка. К. брав активну участь у діяльності Літе­­ратурно-артистичного товариства, яке існувало в Києві (1895–1905; на вул. Рогнідинська, де містилося 1896–1901 товариство, йому встановлено мемор. дошку) та Одесі (1898–1919). До 1901 по­стійно змінював місце прожива­н­ня, зокрема у Сумах працював актором у драм. трупі В. Вікторова. У 1899–1902 по­зна­йомився з А. Чеховим і М. Горьким та письмен­никами з групи книговидавн. товариства «Зна­н­ня», в Ялті — з Л. Толстим, артистами Худож. театру. У цей час публікували його повісті, оповіда­н­ня, зокрема цикли нарисів «Киевские типы» (К., 1896–1902). У Києві написані твори, присвяч. зображен­ню військ. життя: «Кэт» (1897) та на­друк. 1900 у 10-ти номерах г. «Жизнь в искус­стве» повість «На пере­ломе (Кадеты)». Від 1901 К. жив у С.-Пе­тербурзі, працював у від­ділі белетристики вид. «Журналъ для всѣхъ». У цей найбільш плідний твор. період написав оповіда­н­ня «В цирке», «Болото» (обидва — 1902), «Трус», «Конокрады» (обидва — 1903), «Мирное житие», «Белый пудель» (обидва — 1904), «Штабс-капитан Рыбников», «Река жизни» (обидва — 1906), «Гамбринус», «Изумруд» (обидва — 1907), «Анафема» (1913) та ін. У травні 1905 у 6-й кн. зб. товариства «Зна­н­ня» опубл. повість «Поеди­нок». Автобіогр. основа твору, події якого роз­гортаються 1894 під час служби К. у Проскурові, допомогла показати всю суть цар. держ. машини і рос. армії. Після поразки у рос.-япон. війні твір «Поединок» став справж. вироком Рос. імперії і викликав бурхливу реакцію в су­спільстві. У нарисі «События в Севастополе» (1905) К. пере­дав трагічну історію крейсера «Очаків», очевидцем якої він став, коли допомагав рятувати матросів. Період реакції після революції 1905 був для К. складним як у сусп. житті, так і в особистому. Він ві­ді­йшов від горьков. «Зна­н­ня». Одружившись удруге, письмен­ник знову їздив містами Рос. імперії і ви­пробовував долю: напр., в Одесі (1909–10) під­нявся на повітр. кулі, літав на аероплані, занурювався з водолазами. 1907–11 створив серію нарисів, присвяч. балаклав. рибалкам «Лис­­тригоны». 1990 у Балаклаві (нині у складі Севастополя) встановлено мемор. вказівник у р-ні дачі Ремізова, де двічі мешкав К., 1994 його іменем на­звано бібліотеку № 21, у травні 2009 встановлено памʼятник К. (скульп­тор С. Чиж). 1911–19 К. із сімʼєю мешкав у Гатчині (побл. С.-Пе­тербурга). За цей час закін. повість «Яма» (1909–15), матеріал для якої збирав у 1890-х рр. у Києві, хоча, за словами К., «Яма» — це і Одеса, і С.-Пе­тербург, і Київ. 1919 спів­працював із видавництвом «Всемирная литература». Під час воєн. дій 1918–20 разом із від­ступаючим військом М. Юденича письмен­ник потрапив у Фінляндію, потім із сімʼєю емігрував до Франції. 1920–37 мешкав у Парижі. В еміграції ви­йшли його оповіда­н­ня «Ю-Ю» (1925), повість «Жан­нета» (1932–33) та автобіогр. роман «Юнкера» (1932). У 1937 повернувся хворим до Ленін­града, де помер від раку. Чимало творів К. екранізовано, зокрема в Україні знято фільми: «Напередодні» (1928), «Білий пудель» (1956), «Олеся» (1971), «Яма», «Гамбрінус» (обидва — 1990), «Господня риба» (1991), докум. фільм рівнен. митця В. Рябунця «Слідами легенди» (1986). У 1991 на сцені Одес. муз.-драм. театру реж. І. Савицький по­ставив ви­ставу «Гамбрінус». На Всеукр. фестивалі «Кращі премʼєри сезону — 2005» у Києві від Харків. регіону СТДУ «Суми–Полтава–Харків» презентовано ви­ставу «Яма». 2014 в київ. театрі «Золоті ворота» від­булася пре­­мʼєра ви­стави «Олеся» у по­становці І. Уривського.

Тв.: Полное со­брание сочинений: В 8 т. С.-Пе­тербург, 1912; Со­брание сочинений: В 6 т. Москва, 1958; Со­брание сочинений: В 11 т. Москва, 1998; Полное со­брание сочинений: В 10 т. Москва, 2006–07; Гранатовый браслет: Повести. Х., 2013; укр. перекл. — Ви­брані твори. К., 1950; Оповіда­н­ня. К., 1953; Олеся. К., 1965; По­єдинок. К., 1981; Ви­брані твори. К., 2011.

Літ.: Волков Л. Творчество А. И. Куп­­рина. Москва, 1962; Киселев Б. Рас­ска­­зы о Ку­прине. Москва, 1964; Ку­прина-Иор­данская М. К. Годы молодости: Во­­споминания о А. И. Ку­прине. Москва, 1966; Цященко Т. Про роботу О. І. Ку­­­пріна у київській пресі // РЛ. 1973. № 9; Гупало С. Слідами «Олесі» // ДТ. 2006, 7–13 жовт.

С. В. Кучерявенко

Завантажити статтю