Купрін Олександр Іванович

КУПРІ́Н Олександр Іванович (Куприн Александр Иванович; 26. 08 (07. 09). 1870, м. Наровчат, нині село Пензен. обл., РФ – 25. 08. 1938, Ленінград, нині С.-Петер­­бург) – російський письменник. Після Разумов. сиріт. притулку навч. у кадет. корпусі (1880–88) та Олександрів. юнкер. училищі (1888–90) у Москві. Від 1890 служив підпоручиком у 46-му Дніпров. піхот. полку в м. Проскурів (нині Хмельницький). Від 1894 – поручик у відставці. Переїхав до Києва, де почав активну літ. діяльність. Писав російською мовою. 1889 у моск. «Русском сатирическом листке» надруковано перше його оповідання «Последний дебют». У г. «Киевское слово» опубл. оповідання «Ночью» (1893) та «Дознание» (1894), у моск. ж. «Русское богатство» – повість «В сумерках» (1893), в яких відображені картини провінцій. військ. побуту. Від вересня 1894 працював у г. «Кіевское слово», «Жизнь в искусстве», а від лютого 1895 – у г. «Кіевлянинъ». Зупинявся в готелі «Дніпровський порт» на Печерську, у друга М. Кисельова на вул. Михайлівська, № 10, 1894–96 жив у помешканні поділ. нотаріуса С. Каришева на вул. Олександрівська (нині Сагайдачного), № 4 (1958 на цьому будинку йому відкрито мемор. дошку). Друкувався також у г. «Волынь» (Житомир), «Донская речь» (Ростов-на-Дону), «Самарская газета», «Одесские новости» та ін. Оповідання, нариси, репортажі, фейлетони цього періоду на пропозицію В. Каришевої, дружини брата нота­­ріуса, зібрані в окрему кн. «Миниатюры» (К., 1897). Під час роботи С. Каришева на підприємствах Донбасу К. відвідав кілька заводів як його секретар. Свої враження від страшних процесів на цих підприємствах, тяжкої праці, нестерп. умов життя робітників, співчуття до їхнього стихій. бунту він втілив у нарисах «Юзовский завод», «Рель­­со­прокатный завод» та повісті «Молох» (усі – 1896). За підтримки сім’ї Каришевих 1897 К. працював управителем на їхньому х. Казимирка на Поліссі (нині с. Кузьмівка Сарнен. р-ну Рівнен. обл.). Деякий час займався вирощуванням тютюну, недовго служив псаломщиком і дяком у церкві, надавав мед. допомогу селянам. Поліс. враження відображено в оповіданнях «В лесной глуши» (1898), «Оборотень» (1901), «На глухарей» (1906) та повісті «Олеся» (1898). Цією повістю К. уперше у своїй творчості звернувся до теми кохання, природ. почуттів та люд. стосунків, майстерно поєднуючи мальовн. картини природи з внутр. станом героїв. Природне прагнення сучас. людини бути ближче до природи і неможливість, в умовах сучас. світу, здійснення такої ідилії стала однією з центр. тем літ-ри 20 ст. Окрім відомих двох екранізацій повісті (Франція, 1955; Україна, 1971), у 1994 в Рівному літератор М. Пінчук видав літ. драму «Бурштинове намисто» за цією повістю. З поверненням до Києва К. захопився цирком, організував місц. атлет. товариство. 1897 разом із С. Каришевим жив на дачі у Люстдорфі під Одесою, де 29 травня вперше зустрівся з І. Буніним, який схвалив його оповідання «Ночная смена» (1899), надрук. у ж. «Міръ Божий». Після повернення з Одеси К. недовго жив у своєї сестри З. Нат у Рязан. губ., потім знову в Києві, де був суфлером у театр. групі. Серед його знайомих – М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка. К. брав активну участь у діяльності Літе­­ратурно-артистичного товариства, яке існувало в Києві (1895–1905; на вул. Рогнідинська, де містилося 1896–1901 товариство, йому встановлено мемор. дошку) та Одесі (1898–1919). До 1901 постійно змінював місце проживання, зокрема у Сумах працював актором у драм. трупі В. Вікторова. У 1899–1902 познайомився з А. Чеховим і М. Горьким та письменниками з групи книговидавн. товариства «Знання», в Ялті – з Л. Толстим, артистами Худож. театру. У цей час публікували його повісті, оповідання, зокрема цикли нарисів «Киевские типы» (К., 1896–1902). У Києві написані твори, присвяч. зображенню військ. життя: «Кэт» (1897) та надрук. 1900 у 10-ти номерах г. «Жизнь в искусстве» повість «На переломе (Кадеты)». Від 1901 К. жив у С.-Пе­тербурзі, працював у відділі белетристики вид. «Журналъ для всѣхъ». У цей найбільш плідний твор. період написав оповідання «В цирке», «Болото» (обидва – 1902), «Трус», «Конокрады» (обидва – 1903), «Мирное житие», «Белый пудель» (обидва – 1904), «Штабс-капитан Рыбников», «Река жизни» (обидва – 1906), «Гамбринус», «Изумруд» (обидва – 1907), «Анафема» (1913) та ін. У травні 1905 у 6-й кн. зб. товариства «Знання» опубл. повість «Поеди­нок». Автобіогр. основа твору, події якого розгортаються 1894 під час служби К. у Проскурові, допомогла показати всю суть цар. держ. машини і рос. армії. Після поразки у рос.-япон. війні твір «Поединок» став справж. вироком Рос. імперії і викликав бурхливу реакцію в суспільстві. У нарисі «События в Севастополе» (1905) К. передав трагічну історію крейсера «Очаків», очевидцем якої він став, коли допомагав рятувати матросів. Період реакції після революції 1905 був для К. складним як у сусп. житті, так і в особистому. Він відійшов від горьков. «Знання». Одружившись удруге, письменник знову їздив містами Рос. імперії і випробовував долю: напр., в Одесі (1909–10) піднявся на повітр. кулі, літав на аероплані, занурювався з водолазами. 1907–11 створив серію нарисів, присвяч. балаклав. рибалкам «Лис­­тригоны». 1990 у Балаклаві (нині у складі Севастополя) встановлено мемор. вказівник у р-ні дачі Ремізова, де двічі мешкав К., 1994 його іменем названо бібліотеку № 21, у травні 2009 встановлено пам’ятник К. (скульп­тор С. Чиж). 1911–19 К. із сім’єю мешкав у Гатчині (побл. С.-Пе­тербурга). За цей час закін. повість «Яма» (1909–15), матеріал для якої збирав у 1890-х рр. у Києві, хоча, за словами К., «Яма» – це і Одеса, і С.-Пе­тербург, і Київ. 1919 співпрацював із видавництвом «Всемирная литература». Під час воєн. дій 1918–20 разом із відступаючим військом М. Юденича письменник потрапив у Фінляндію, потім із сім’єю емігрував до Франції. 1920–37 мешкав у Парижі. В еміграції вийшли його оповідання «Ю-Ю» (1925), повість «Жаннета» (1932–33) та автобіогр. роман «Юнкера» (1932). У 1937 повернувся хворим до Ленінграда, де помер від раку. Чимало творів К. екранізовано, зокрема в Україні знято фільми: «Напередодні» (1928), «Білий пудель» (1956), «Олеся» (1971), «Яма», «Гамбрінус» (обидва – 1990), «Господня риба» (1991), докум. фільм рівнен. митця В. Рябунця «Слідами легенди» (1986). У 1991 на сцені Одес. муз.-драм. театру реж. І. Савицький поставив виставу «Гамбрінус». На Всеукр. фестивалі «Кращі прем’єри сезону – 2005» у Києві від Харків. регіону СТДУ «Суми–Полтава–Харків» презентовано виставу «Яма». 2014 в київ. театрі «Золоті ворота» відбулася пре­­м’єра вистави «Олеся» у постановці І. Уривського.

Тв.: Полное собрание сочинений: В 8 т. С.-Пе­тербург, 1912; Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1958; Собрание сочинений: В 11 т. Москва, 1998; Полное собрание сочинений: В 10 т. Москва, 2006–07; Гранатовый браслет: Повести. Х., 2013; укр. перекл. – Вибрані твори. К., 1950; Оповідання. К., 1953; Олеся. К., 1965; Поєдинок. К., 1981; Вибрані твори. К., 2011.

Літ.: Волков Л. Творчество А. И. Куп­­рина. Москва, 1962; Киселев Б. Расска­­зы о Куприне. Москва, 1964; Куприна-Иорданская М. К. Годы молодости: Во­­споминания о А. И. Куприне. Москва, 1966; Цященко Т. Про роботу О. І. Ку­­пріна у київській пресі // РЛ. 1973. № 9; Гупало С. Слідами «Олесі» // ДТ. 2006, 7–13 жовт.

С. В. Кучерявенко

Основні твори

Полное собрание сочинений: В 8 т. С.-Пе­тербург, 1912; Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1958; Собрание сочинений: В 11 т. Москва, 1998; Полное собрание сочинений: В 10 т. Москва, 2006–07; Гранатовый браслет: Повести. Х., 2013; укр. перекл. – Вибрані твори. К., 1950; Оповідання. К., 1953; Олеся. К., 1965; Поєдинок. К., 1981; Вибрані твори. К., 2011.

Рекомендована література

1. Волков Л. Творчество А. И. Куп­­рина. Москва, 1962;
   Google Scholar Internet
2. Киселев Б. Расска­­зы о Куприне. Москва, 1964;
   Google Scholar Internet
3. Куприна-Иорданская М. К. Годы молодости: Во­­споминания о А. И. Куприне. Москва, 1966;
   Google Scholar Internet
4. Цященко Т. Про роботу О. І. Ку­­пріна у київській пресі // РЛ. 1973. № 9;
   Google Scholar Internet
5. Гупало С. Слідами «Олесі» // ДТ. 2006, 7–13 жовт.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю