КУРІ́НЬ — основна військово-адміністративна одиниця Запорозь­кої Січі; тактичний під­роз­діл Легіону Українських Cічових cтрільців, Армії Української Народної Рес­публіки, Української Галицької Армії та Української Пов­станської Армії. Первісно К. називали невеликі тимчас. споруди із гілля, соломи або очерету, які за­звичай зводили на баштанах, пасіках, рибал. і мислив. угі­д­дях уходники-промисловці для захисту від сонця та дощу; згодом — великі хати без кімнат і пере­городок, які будували з дуба, липи чи осокору навколо січового май­дану і де могли проживати до кількасот козаків (ін. назва — касарня). Частина козаків (залога та ново­прийняті) по­стійно мешкала у К., частина — час від часу. Кожен К. мав назву, найчастіше від назви місцевості, з якої походили козаки, зокрема Полтав., Уман., Канів., Корсун., Батурин., значок або прапор, і вів власне госп-во (у колектив. власності знаходилися шинки, торг. ятки, угі­д­дя, промисли, човни тощо). Кількість К. на Запороз. Січі не була по­стійною і зро­стала від 7-ми у 16 ст. до 38-ми у 1-й пол. 18 ст. На чолі кожного з них стояв курін. отаман, якого обирали козаки на 1 р. До старшини належав також курін. хорунжий (опі­кувався значком або прапором). Курін­ні отамани завжди залишалися на Січі й від­ряджали у походи козаків на чолі з наказним курін. отаманом і хорунжим, яким під­порядковували 25–30 осіб. Під час 1-ї світової війни Легіон УСС складався із 2-х К., кожен із яких мав 4 сотні (по 100–150 осіб кожна), та одного напів­куреня. Першою регуляр. укр. військ. частиною періоду Визвольних змагань 1917–21 став Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. К. піхот. частин УГА, Армії УНР й УПА, як правило, нарах. 3 сотні стрільців і тех. під­роз­діли, однак їхня кількість і склад часто змінювалися (див. також Буковинський курінь, Гуцульський курінь УГА, Жидівський курінь УГА).