Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців

ГА́ЛИЦЬКО-БУКОВИ́НСЬКИЙ КУ́РІНЬ СІЧОВИ́Х СТРІЛЬЦІ́В — перша регулярна українська військова частина періоду Визвольних змагань 1917–21. Офіц. назва — Перший курінь Січових Стрільців. Сформована у листопаді 1917 в Києві з колиш. військовополонених галичан, буковинців та закарпатців як складова частина ЗС УЦР. Істор. документом, що започаткував формацію січовиків, стала ві­дозва в укр. пресі Тимчас. гол. ради галиц., буковин. і закарп. українців від 13 листопада 1917, яка закликала добровольців ставати до лав Г.-Б. к. С. С. Її під­писали: І. Лизанівський (голова), Г. Лисенко, Ф. Черник, М. Низкоклон, І. Чмола, Є. Коновалець і Р.-М. Дашкевич. 18–19 листопада 1917 полковник Р.-М. Дашкевич ві­дібрав у Дарниц. таборі військовополонених 22 добровольці-галичанина, а на­прикінці листопада курінь вже нараховував 60–80 осіб. Першим його командиром став поручник О. Лисенко. Бо­йовою під­готовкою частини керував виборний комітет. Осередком куреня стала казарма по вул. Пирогова, № 9, куди на поч. січня 1918 прибуло багато військовополонених з табору побл. м. Царицин (нині м. Волго­град, РФ), зокрема старшини Легіону УСС А. Мельник, Є. Коновалець, В. Кучабський, Р. Сушко, Ф. Черник, які склали дорадчий орган командува­н­ня — Стрілец. раду, а в середині січня 1918 — 263 добровольці з Катеринославщини та Кривого Рогу під проводом О. Думіна. 19 січня 1918 командиром куреня став Є. Коновалець, нач­штабу — А. Мельник. На той час особовий склад частини налічував бл. 600 бійців. Січова рада заявила про повну під­тримку стрілецтвом діяльності УЦР. За прототип було взято організац. структуру Легіону УСС. Оскільки курінь став всеукр. військ. формацією, причому не лише за особовим складом, а й за ідеологією, його назву було змінено на Курінь Січових Стрільців. Він брав участь у боях проти більшов. військ М. Мурав­йова побл. Бахмача, на під­ступах до Києва і в самій столиці, придушен­ні антидерж. більшов. пов­ста­н­ня у місті. Курінь захищав уряд УНР під час його від­ступу до Житомира, а також тимчас. пере­бува­н­ня на Волині. Після здобу­т­тя Києва на поч. березня 1918 січові стрільці залишилися у столиці для охорони порядку, УЦР та її голови М. Грушевського, штабу Київ. військ. округу. 10 березня 1918 курінь, значно збільшивши свій кількіс. склад за рахунок добровольців (3000 бійців, з них 75 % — галичани і буковинці), роз­горнувся у полк, на базі якого восени 1918 утворено Окремий корпус Січових Стрільців — ядро ЗС Директорії у боротьбі за незалежність УНР 1919.

Завантажити статтю