Л

Л — шістнадцята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назва літери «ел» вживається як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «Л» («люди»), запозиченої з грецького уставного письма. У староукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до письмової школи, що разом з іншими ознаками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає сонорний щілинний передньоязиковий приголосний звук, що може бути твердим [л] або м’яким [л’]. У старослов’янській кириличної писемності мала числове значення «тридцять». Нині використовується у класифікаційному поділі зі значенням «шістнадцятий»: пункт «Л» розділу Б. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 15-л тощо.

Завантажити статтю