Лавина

ЛАВИ́НА (нім. Lawine, від давньолат. Labina — зсув, ковзання) — значна (понад 10 м³) маса снігу, що рухається (ковзає, тече або стрибає) під дією сили тяжіння похилою поверхнею зі швидкістю понад 1 м/сек. Ін. назва — сніг. Л, сніг. покрив. Л. належать до небезпеч. гідрометеорол. явищ і здатні завдавати величез. матеріал. збитків та призводити до загибелі людей. Вони поширені всюди, де утворюється сезон. сніг. покрив вис. понад 30–50 см, а нахил схилів становить 15–60° з віднос. вис. 20–30 м. З огляду лавин. небезпеки схили поділяють на: помірно круті (менше 30°), круті (30–35°), дуже круті (35–40°), надзвичайно круті (більше 40°). Осн. діапазон Л. лежить у межах 25–45° і складає бл. 90 %. Завдяки розмаїттю умов формування (стан снігу та його поверхні) тип і розміри Л. суттєво різняться. Залежно від характеру лавиноутворюв. явища розрізняють Л.: сухого (хуртовин. снігу, свіжого снігу) та мокрого (адвентивні, радіац., адвективно-радіац. і сублімац. діафторезу) снігу. За морфол. ознаками підстил. поверхні Л. поділяють на: пласт. (сніг. дошка), лотк. та стрибаючі. Окрім гір, Л. зустрічаються на уступах морських і річк. терас. Лавинонебезпечними можуть бути техногенні схили — борти кар’єрів і відкоси над дорож. виймами. Іменовані «білою смертю» та «білими драконами» Л. виникають раптово унаслідок перевищення навантаження снігу на схилі за його міцність. Процес відривання сніг. товщі відбувається миттєво, від початк. точки до місця зупинки швидкість її руху постійно зростає. Рухаючись, вона захоплює на своєму шляху додатк. маси снігу. Швидкість руху Л. коливається від 10–20 м/сек. до 80–100 м/сек. Характер руху залежить від типу снігу та морфології підстил. поверхні. Л. формуються в «лавинозборах» (лавин. осередках), що складаються з зон зародження, транзиту та відкладень. На початк. стадії сніг ковзає та котиться, а зі зростанням швидкості рух стає турбулентним. Величезні блоки розбиваються, перетворюючись на масу округлого пилоподіб. матеріалу. Маленькі часточки сухого снігу перемішуються з повітрям, утворюючи сніг. пил. На крутому довгому схилі Л. унаслідок високої швидкості може мати величезну руйнівну силу та створювати величез. тиск на перешкоди. У міжнар. практиці Л. поділяють (за довжиною шляху, об’ємом залученого снігу, тиском на перешкоду тощо) на 5 категорій: маленькі рихлого снігу, або точкові (шлях < 50 м, об’єм < 100 м³, тиск 0,1 т·м^-2), невеликі (< 100 м, < 1000 м³, 0,1 т·м^-2), середні (< 1 км, < 10 000 м³, 1,0 т·м^-2), великі 1–2 км, < 100 000 м³, 10,0 т·м^-2), надвеликі, або гігантські 3 км, > 100 000 м³, 100,0 т·м^-2). Потужні навантаження виникають через щільність снігу, яка здатна природно змінюватися впродовж сезону від 50 кг·м^-2 (свіжий, пухкий) до 800 кг·м^-2 (старий, мокрий, водонасичений). На території України сходження Л. можливе в Укр. Карпатах і Кримських горах. Їхнє формування в цих регіонах зумовлено комплексом лавиноутворюючих факторів: рельєфу, клімату та гідрометеорол. умов, рослинності, госп. діяльності. Різні чинники цих факторів призводять до виникнення Л. різних типів і впливають на динаміку лавин. активності. За ознаками лавиноутворення та відповідно до басейн. принципу Карпат. і Крим. регіони поділені на р-ни. У Карпат. регіоні виділені 3 осн. водотоки: Тиса (1–12 р-ни), Прут (13–15) і Дністер (16–21). У Сх. Карпатах — помірно континентал. клімат, м’який і вологий; у горах — чітко виражена клімат. поясність, вище 800 м абсолют. сніг. покрив суцільний і становить 90 см і більше. У регіоні досить часто бувають зимові відлиги, що супроводжуються під час зх. і пд.-зх. вітрів випадінням дощу. Сходження Л. там відбувається після сильних хуртовин (Л. хуртовин. снігу) в січні–лютому та після сильних снігопадів (Л. свіжого снігу). На основі матеріалів багаторіч. польових обстежень, виконаних фахівцями Укр. н.-д. гідрометеорол. інституту та комплекс. гідрогр. партії Центр. геофіз. обсерваторії (обидві — Київ), нині в Укр. Карпатах знаходиться 785 лавин. осередків (найбільші — в межах гірських масивів: Боржава, Красна, Ґорґани, Свидовець, Чорногора). Пік лавин. небезпеки — від березня до поч. квітня (Л. мокрого снігу). Макс. об’єми Л. у регіоні становлять понад 1 млн м³, а довж. пробігу складає бл. 3 км. Крим. гори поділені на 6 р-нів: басейни річок пд. (1) і пн. (2–6) макросхилів. У цьому регіоні налічується 159 лавин. осередків (переважно на схилах Бабуган-Яйли, Ай-Петрі, Чатир-Дагу, Демерджі та Карабі-Яйли). Значна протяжність схилів і велика розчленованість їх у середині гірських масивів, по верх. зонах (найчастіше безлісих) у поєднанні із досить великою засніженістю (нерідко вис. снігу перевищує 200 і навіть 300 см) сприяє формуванню Л. об’ємами у тисячі та сотні тисяч кубіч. метрів. Водночас схили пд. і пд.-сх. експозицій мають значну протяжність (часто понад 1000 м) та щільну мережу ероз. борозен (рівчаків), які є верхів’ями водотоків. Часто Л. винищують значні площі лісів: соснового (на пд. схилах) і букового з діаметром дерев до 1 м і більше. Макс. об’єми Л. у регіоні становлять тисячі кубіч. метрів із довж. пробігу бл. 1 км. Розроблені в Укр. н.-д. гідрометеорол. інституті методи Л. хуртовин., свіжого і мокрого снігу дають змогу складати оператив. прогноз небезпеки їхнього сходження. Діагноз лавин. небезпеки встановлюють спеціаліз. сніголавинні станції «Пожижевська» та «Плай» у Карпатах; метеостанції на Ай-Петрі й Ангар. Перевал у Криму. Складанням прогноз-попереджень займаються фахівці Укр. гідрометеорол. центру, Крим. респ. і Закарп., Івано-Фр., Львів. та Чернів. обл. центрів з гідрометеорології. Фундатором укр. лавинознавства та гірського снігознавства є пров. н. с. Укр. н.-д. гідрометеорол. інституту, канд. геогр. н. В. Грищенко (1938–2013). Нині завдяки йому здійснюються сніголавинні дослідж. в Україні й Антарктиці (полярна станція «Академік Вернадський»).

Літ.: Тушинский Г. К. Лавины. Возникновение и защита от них. Москва, 1949; Його ж. Ледники, снежники, лавины. Москва, 1963; Лосев К. С. Лавины СССР. Ленинград, 1966; Климат Украины. Ленинград, 1967; L. Knazovicky. Laviny. Bratislava, 1967; Логвинов К. Т., Раевский А. Н., Айзенберг М. М. Опасные гидрометеорологические явления в Украинских Карпатах. Ленинград, 1973; Войтковский К. Ф. Механические свойства снега. Москва, 1977; L. Milan. Nebezpečenstvo lavín. Bratislava, 1977; Климат и опасные гидрометеорологические явления Крыма. Ленинград, 1982; Дюнин А. К. В царстве снега. Новосибирск, 1983; Сакали Л. И., Дмитренко Л. В., Киптенко Е. Н., Лютик П. М. Тепловой и водный режим Украинских Карпат. Ленинград, 1985; Грищенко В. Ф. Прогноз лавин метелевого и свежевыпавшего снега в Черногорском массиве Украинских Карпат // Тр. УкрНИИ Госкомгидромета. 1985. Вып. 201; Його ж. Методика прогнозирования лавин из мокрого снега в Украинских Карпатах // Там само. 1986. Вып. 215; Снег: Справоч. / Пер. с англ. Ленинград, 1986; Грищенко В. Ф. Прогноз лавинной опасности в Украинских Карпатах // Тр. Второго Всесоюз. совещания по лавинам. Янгиабад, 1987; Грищенко В. Ф. и др. Прогноз метелевых лавин в СССР // Там само; Канаев Л. А. Белые молнии гор. Ленинград, 1987; Божинский А. Н., Лосев К. С. Основы лавиноведения. Ленинград, 1987; География лавин. Москва, 1992; V. Grishchenko, I. Drukman, T. Negodailova, J. Tokmakov. Formation and forecast of snow avalanches in the Ukrainian Carpathians // Prace Instytutu Geograficznego. Wroclaw, 1997. Vol. 4; Атлас снежно-ледовых ресурсов мира. Москва, 2000; Дядюра А. В., Пермяков Г. Н. Лавины и средства борьбы с лавинной опасностью: Учеб. пособ. С.-Петербург, 2006; Грищенко В. Ф., Аксюк О. М., Гончаренко Г. А. Довідник зі снігового покриву в горах України (Карпати, Крим). К., 2013.

О. М. Аксюк