Лавина

ЛАВИ́НА (нім. Lawine, від давньолат. Labina — зсув, ковза­н­ня) — значна (понад 10 м³) маса снігу, що рухається (ковзає, тече або стрибає) під дією сили тяжі­н­ня похилою поверх­нею зі швидкістю понад 1 м/сек. Ін. назва — сніг. Л, сніг. покрив. Л. належать до небезпеч. гід­ро­метеорол. явищ і здатні завдавати величез. матеріал. збитків та призводити до загибелі людей. Вони поширені всюди, де утворюється сезон. сніг. покрив вис. понад 30–50 см, а нахил схилів становить 15–60° з від­нос. вис. 20–30 м. З огляду лавин. небезпеки схили поділяють на: помірно круті (менше 30°), круті (30–35°), дуже круті (35–40°), над­звичайно круті (більше 40°). Осн. діапазон Л. лежить у межах 25–45° і складає бл. 90 %. Завдяки роз­маї­т­тю умов формува­н­ня (стан снігу та його поверх­ні) тип і роз­міри Л. сут­тєво різняться. Залежно від характеру лавино­утворюв. явища роз­різняють Л.: сухого (хуртовин. снігу, свіжого снігу) та мокрого (адвентивні, радіац., адвективно-радіац. і сублімац. діафторезу) снігу. За морфол. ознаками під­стил. поверх­ні Л. поділяють на: пласт. (сніг. дошка), лотк. та стрибаючі. Окрім гір, Л. зу­стрічаються на уступах морських і річк. терас. Лавинонебезпечними можуть бути техноген­ні схили — борти карʼєрів і від­коси над дорож. ви­ймами. Іменовані «білою смертю» та «білими драконами» Л. виникають раптово унаслідок пере­вище­н­ня навантаже­н­ня снігу на схилі за його міцність. Процес від­рива­н­ня сніг. товщі від­бувається мит­тєво, від початк. точки до місця зупинки швидкість її руху по­стійно зро­стає. Рухаючись, вона захоплює на своєму шляху додатк. маси снігу. Швидкість руху Л. коливається від 10–20 м/сек. до 80–100 м/сек. Характер руху залежить від типу снігу та морфології під­стил. поверх­ні. Л. формуються в «лавинозборах» (лавин. осередках), що складаються з зон зародже­н­ня, транзиту та від­кладень. На початк. стадії сніг ковзає та котиться, а зі зро­ста­н­ням швидкості рух стає турбулентним. Величезні блоки роз­биваються, пере­творюючись на масу округлого пилоподіб. матеріалу. Маленькі часточки сухого снігу пере­мішуються з повітрям, утворюючи сніг. пил. На крутому довгому схилі Л. унаслідок високої швидкості може мати величезну руйнівну силу та створювати величез. тиск на пере­шкоди. У між­нар. практиці Л. поділяють (за довжиною шляху, обʼємом залученого снігу, тиском на пере­шкоду тощо) на 5 категорій: маленькі рихлого снігу, або точкові (шлях < 50 м, обʼєм < 100 м³, тиск 0,1 т·м^-2), невеликі (< 100 м, < 1000 м³, 0,1 т·м^-2), середні (< 1 км, < 10 000 м³, 1,0 т·м^-2), великі 1–2 км, < 100 000 м³, 10,0 т·м^-2), надвеликі, або гігантські 3 км, > 100 000 м³, 100,0 т·м^-2). Потужні навантаже­н­ня виникають через щільність снігу, яка здатна природно змінюватися впродовж сезону від 50 кг·м^-2 (свіжий, пухкий) до 800 кг·м^-2 (старий, мок­рий, водонасичений). На території України сходже­н­ня Л. можливе в Укр. Карпатах і Крим­ських горах. Їхнє формува­н­ня в цих регіонах зумовлено комплексом лавино­утворюючих факторів: рельєфу, клімату та гід­ро­метеорол. умов, рослин­ності, госп. діяльності. Різні чин­ники цих факторів призводять до виникне­н­ня Л. різних типів і впливають на динаміку лавин. активності. За ознаками лавино­утворе­н­ня та від­повід­но до басейн. принципу Карпат. і Крим. регіони поділені на р-ни. У Карпат. регіоні виділені 3 осн. водотоки: Тиса (1–12 р-ни), Прут (13–15) і Дністер (16–21). У Сх. Карпатах — помірно континентал. клімат, мʼя­кий і вологий; у горах — чітко ви­­ражена клімат. поясність, вище 800 м абсолют. сніг. покрив су­­цільний і становить 90 см і більше. У регіоні досить часто бувають зимові від­лиги, що су­проводжуються під час зх. і пд.-зх. вітрів випаді­н­ням дощу. Схо­джен­ня Л. там від­бувається після сильних хуртовин (Л. хуртовин. снігу) в січні–лютому та після сильних снігопадів (Л. свіжого снігу). На основі матеріалів багаторіч. по­­льових обстежень, виконаних фахівцями Укр. н.-д. гід­ро­метео­­рол. ін­ституту та комплекс. гідрогр. партії Центр. геофіз. обсерваторії (обидві — Київ), нині в Укр. Карпатах знаходиться 785 лавин. осередків (найбільші — в межах гірських масивів: Боржава, Крас­на, Ґорґани, Свидовець, Чорно­гора). Пік лавин. небезпеки — від березня до поч. квітня (Л. мокрого снігу). Макс. обʼєми Л. у регіоні становлять понад 1 млн м³, а довж. пробігу складає бл. 3 км. Крим. гори поділені на 6 р-нів: басейни річок пд. (1) і пн. (2–6) макро­схилів. У цьому регіоні налічується 159 ла­вин. осередків (пере­важно на схилах Бабу­ган-Яйли, Ай-Петрі, Чатир-Дагу, Демерджі та Карабі-Яйли). Знач­на протяжність схилів і велика роз­членованість їх у середині гірських масивів, по верх. зонах (найчастіше без­лісих) у по­єд­нан­ні із досить великою засніженістю (нерідко вис. снігу пе­­ревищує 200 і навіть 300 см) сприяє формуван­ню Л. обʼємами у тисячі та сотні тисяч кубіч. мет­рів. Водночас схили пд. і пд.-сх. екс­позицій мають значну протяжність (часто понад 1000 м) та щільну мережу ероз. борозен (рівчаків), які є верхівʼями водотоків. Часто Л. винищують значні площі лісів: соснового (на пд. схилах) і букового з діаметром дерев до 1 м і більше. Макс. обʼє­ми Л. у регіоні становлять тисячі кубіч. метрів із довж. пробігу бл. 1 км. Роз­роблені в Укр. н.-д. гід­ро­метеорол. ін­ституті методи Л. хуртовин., свіжого і мокрого снігу дають змогу складати оператив. про­гноз небезпеки їхнього сходже­н­ня. Діа­гноз лавин. небезпеки встановлюють спеціаліз. сніголавин­ні станції «Пожи­­жев­ська» та «Плай» у Карпатах; метео­­станції на Ай-Петрі й Ангар. Пе­­ревал у Криму. Скла­да­н­ням про­гноз-попереджень за­ймаються фахівці Укр. гід­ро­метеорол. центру, Крим. респ. і Закарп., Івано-Фр., Львів. та Чернів. обл. центрів з гід­ро­метеорології. Фунда­тором укр. лавино­знавства та гір­ського сніго­знавства є пров. н. с. Укр. н.-д. гід­ро­метеорол. ін­ституту, канд. геогр. н. В. Грищенко (1938–2013). Нині завдяки йому здійснюються сніголавин­ні дослідж. в Україні й Антарктиці (полярна станція «Академік Вернадський»).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю