Ладижинка

ЛАДИ́ЖИНКА — село Уманського ра­йону Черкаської області. Знаходиться на р. Ятрань (притока Синюхи, бас. Пів­ден­ного Бугу) при впадін­ні невеликої р. Ропотуха, на автомагістралі Київ–Одеса, за 210 км від обл. центру та за 22 км від райцентру. Площа 10,1 км². Насел., за пере­писом 2001, становило 2496, станом на 2014 — 2118 осіб (пере­важно українці). На пд.-сх. околиці села, на правому березі Ятрані виявлено поселе­н­ня трипіл. культури. Мате­ріали, зна­йдені під час роз­копок, нині зберігаються в Уман. краєзн. музеї. На тер. Л. також досліджено залишки поселень білогрудів. і черняхів. культур. За нар. пере­казами, назва села походить від прі­звиська першопоселенця козака Ладижина. Вперше згадується у писем. дже­релах 1726, коли навколишні зем­лі пере­йшли у власність польс. магнатів Потоцьких. Після 2-го поділу Польщі 1793 село ві­ді­йшло до Рос. імперії. 1772 нараховувалося 113 госп-в, мешкало 340 осіб, 1795 — від­повід­но 162 і 597. У 1808 в Я. Потоцького село при­дбав земле­власник С. Шолайський. Пізніше належало по­­міщикам Мощенським, Радонакі, Терещенкам. У 1860-х рр. Л. стала волос. центром Уман. пов. Київ. губ. і отримала статус м-ка. Тоді ж тут від­крито церк.-парафіял. школу. 1864 із заг. кіль­кості жит. 1470 осіб були православними, 825 — юдеями, 12 — католиками. У 2-й пол. 19 ст. у Л. оселилася значна кількість ре­­місників — ковалів, кравців, шев­ців, почали працювати паровий млин, ґуральня, 2 чинбарні та двічі на тиждень збиратися базари. Екон. роз­витку сприяло прокладе­н­ня 1890–92 неподалік залізнич. колій Умань–Ко­зятин і Христинівка–Вапнярка. 1900 функ­ціонували 2 млини, вітряк, 3 крупорушки та 3 за­їжджих двори. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у січні 1920 остаточно встановлено більшовиць­ку. Мешканці чинили актив. опір проведен­ню насильниц. колективізації. У 1920-х рр. Л. знову стала селом. 1923–30 та 1933–59 — райцентр. 1930–33 та від 1959 — у складі Уман. р-ну, 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. Під час голодомору 1932–33 померло 254 особи. Низка жит. за­знала сталін. ре­пресій, зо­­крема 356 осіб за сфабрик. справами засуджено до роз­стрілу. 1934 за наказом парт. керівництва зруйновано церкву Різдва Богородиці. Від 29 липня 1941 до 11 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фрон­тах 2-ї світової вій­ни воювало 487 ладижинців, з них 276 загинуло. Нацисти вивезли на примус. роботи до Німеч­чини 319 юнаків і дівчат. Нині діють хлібокомбінат, низка фермер. госп-в і с.-г. під­приємств. Є заг.-осв. школа, школа-інтернат, муз. школа; Бу­­динок культури, музей історії села; дільнична лікарня. Реліг. громади: УПЦ МП, євангел. хри­стиян. Встановлено памʼятний знак жертвам голодомору 1932–33, памʼятник на брат. могилі рад. воїнів, які визволяли Л. від нім.-фашист. окупації, обеліск Слави воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — мис­тецтво­знавець С. Без­клубенко, архітектор С. Тульчинський, еко­номіст В. Мертенс і актив. учасник Визв. змагань 1917–21, художник Л. Перфецький. У селі минули дит. і юнац. роки лікаря-фтизіатра О. Баренбо­йма, дипломата В. Кравця, церк. діяча УПЦ МП Іринея (В. Семко). Тут похов. Герой Радянського Союзу В. Ани­симов, який у липні 1941 спрямував палаючий літак на скупче­н­ня ворожих танків і автомашин.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю