ЛАДИ́НСЬКИЙ Антонін Петрович (Ладинский Антонин Петрович; 19(31). 01. 1896, с. Обще Поле, нині Псков. обл., РФ — 04. 06. 1961, Мос­ква) — російський письмен­ник, пере­кладач. Член СП СРСР (1961). Навч. на юрид. факультеті Петрогр. університету (нині С.-Пе­тербург, 1915–16). Під час воєн. дій 1918–20 воював у складі Добровол. армії А. Денікіна і частин П. Врангеля у Криму, звідки 1920 еваку­йов. у Єгипет, де працював писарем у Між­нар. суді. Від 1924 мешкав у Парижі, навч. у Сорбон­ні; після вій­ни — завідувач від­ділу г. «Советский патриот», після її закри­т­тя — пере­кладач у ред. г. «Правда» у Фран­ції, спів­роб. ж. «Обозрение сто­рон­ников мира»; від 1950 — у Дрездені (працював пере­кладачем); від 1955 — у Москві. Як поет дебютував 1926 у період. ви­да­н­нях рос. еміграції. Перша кн. віршів «Черное и голубое» (1931) отримала високу оцінку емі­грант. критики. У поезії Л. про­від. темою є знище­н­ня європ. культури: зб. «Северное сердце» (1931), «Стихи о Европе» (1937), «Пять чувств» (1938), «Роза и чума» (1950; усі — Париж). Поезія Л. повʼязана з традицією Срібного віку. Як прозаїк почав друкуватися 1929. Автор істор. роману про Рим. імперію «XV легион» (Париж, 1937; Тал­лин, 1938; у СРСР ви­йшов під на­звою «В дни Каракал­лы», Москва, 1961) та роману-трилогії про взаємо­звʼязки Візантії й Київ. Русі: «Го­­лубь над Понтом» (Париж, 1938; у СРСР опубл. під на­звою «Когда пал Херсонес», 1959), «Анна Ярославна — королева Франции» (1961; екранізов. 1979, реж. І. Мас­лен­ников), «Последний путь Владимира Мономаха» (1961, ви­дана посмертно 1966; усі — Москва). Опублікував у періодиці, а також ви­друкував окремими ви­да­н­нями низку нарисів про подорожі як кор. у Польщу, Чехо-Словач­чину, Ліван, Палес­тину, Туніс, Єгипет (напр., «Путе­шествие в Палестину», София, 1937). Пере­клав з франц. деякі твори П. Бурже, Вольтера, П. Елю­ара, А. де Сент-Екзюпері.