Лантухов Олександр Іванович

Л. І. Дузь

Лантухов Олександр Іванович

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Лантухов Олександр Іванович
Діяльність:: живописець
Дата народження:: 26 груд. 1949

ЛА́НТУХОВ Олександр Іванович (26. 12. 1949, Одеса) — живописець. Ґран-Прі та золота медаль Міжнар. конкурсу живопису (Софія, 1983), приз Міжнар. конкурсу «Марина–96» (Одеса), бронз. медаль Фонду Р. дель Бʼянко (м. Флоренція, Італія, 2003). Член НСХУ (1977). Закін. Київський художній інститут (1974; викл. Л. Вітковський, В. Забашта, О. Лопухов, А. Пламеницький, М. Хмелько). 1974–79 — асистент кафедри образотвор. мистецтва худож.-графіч. факультету Одес. пед. інституту. Відп. секр. Одес. організації СХУ (1981–86). Голова Одес. представництва Фонду Р. дель Бʼянко (1999–2005). Учасник обл., всеукр. мистецьких виставок від 1970-х рр. Персон. — в Одесі (1979, 1999, 2002, 2004–05, 2014), Варні (Болгарія, 1980, 1987, 1990), Москві, Львові (обидві — 1981), Софії (1990), Лозанні (Швейцарія, 1990–91), Белґраді (1992), Флоренції (2001, 2003, 2009, 2014), Волосі (2004, 2006), Кавалі (2007; обидва — Греція), Мюнхені (2013). Художнє бачення Л. виробилося під впливом естетики одес. школи живопису кін. 19 — поч. 20 ст. Становленню його твор. засад сприяло спілкування з художниками В. Цюпком, М. Божієм та ін. У 1970-х рр. у стриманій колористич. гамі писав мінімаліст. пейзажі, обʼєднані влас. баченням традиц. для одес. живопису мотивів; жанр. інтерʼєрні композиції з енергій. пластикою малюнку, світло-тіньовим композиц. проводом, тонал. розробкою палітри. Застосував змішану техніку малюнка пастеллю, вугіллям і крейдою на тонов. полотні у серії пейзаж. міських етюдів кін. 1970-х рр. Етюдні експерименти позначилися на вирішенні великих полотен кін. 1970-х — серед. 80-х рр. У склад. багатофігур. композиціях поєднав монохромність та світлову організацію цілого з прийомами академ. портрет. живопису. Міськими та архаїч. пейзажами 1990-х — поч. 2000-х рр. розширив виражал. палітру, випробував прийоми імпресивно-реаліст. письма. Розробляє реаліст. психол.-індивідуалізов. портретне письмо. Автор низки публікацій з питань мистецтва. Деякі полотна зберігаються у Черкас., Краматор. і Маріуп. (обидва — Донец. обл.) ХМ, Держ. музеї історії релігії (Львів), Путивл. істор.-культур. заповіднику (Сум. обл.), ХМ м. Варна, Держ. музеї фонду «Кирило і Мефодій» (Софія).

Додаткові відомості

Основні твори: «Рибальські вітрила», «Сини. На світанку» (обидва — 1973), «У хаті» (1974), «Інтер’єр» (1975), «Ясний день», «Лист» (обидва — 1976), «Час великих сподівань», «О. Бернардацці», «Піщані береги», «І. Бабель», «К. Паустовський», «В. Катаєв» (усі — 1977), «Чоловічий монастир», «Вулиця Пастера», «Одеський двір на Молдаванці» (усі — 1977–79), «Ми світ новий збудуємо» (1978), «Бурлацька балка» (1979), «Св. рівноапостольні Кирило і Мефодій», «Св. рівноапостольний князь Володимир» (обидва — 1982), «Ні — фашизму!» (1983), «Твої сини, Батьківщино», «Вітрила» (обидва — 1984), «Ода миру» (1985), «Античні руїни», «Хата навесні» (обидва — 1990), «Біля церкви. Ранкова спека» (1991), «Одеса. Пале-Рояль» (1992), «Р. дель Б’янко» (2003), «Фельдмаршал М. Воронцов», «Г. Різаріс» (обидва — 2005), «Портрет на тлі...» (2006), «Ф. Россі», «Д. Каскареллі», «А. Кітсос» (усі — 2008), «А. Томашевський» (2012), «Сім’я дель Б’янко», «П. дель Б’янко» (обидва — 2013), «Дж. Тампоне» (2014); серії — «Видатні болгарські революціонери і просвітителі» (1982), «Пейзажі» (1985–90; 2000–02); цикли — «Дельфи», «Дзвони», «Афон» (усі — 2008–14).