Лебедин

ЛЕБЕДИ́Н – село Шполянського району Черкаської області. Знаходиться у верхів’ї р. Турія (притока Великої Висі, бас. Південного Бугу), за 92 км від обл. центру, за 12 км від райцентру та залізнич. ст. Шпола. Пл. 14 км². Насел., за переписом 2001, становило 4611, станом на 2014 — 4075 осіб (переважно українці). Побл. села, за 0,5 км від автомоб. шляху Л.–Шпола виявлено поселення трипіл. культури. Писемні джерела вказують на існування Л. вже у 1-й пол. 15 ст., коли укр. землі перебували в складі Великого князівства Литовського (після Люблін. унії 1569 — під владою Польщі). У Литов. метриці зазначено, що князь Казимир віддав Л. на Вілен. сеймі 1448 Івашку Львовичу. За одним із нар. переказів, назва походить від прізвища першопоселенця козака Лебедини, за ін. — від того, що у цій місцевості водилося багато лебедів. На карті франц. інж. і військ. картографа 17 ст. Ґ.-Л. де Боплана на цих землях позначений однойм. ліс. масив. 1482 згадується як вотчина Федора Глинського. На село багато разів нападали татари. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі, Коліївщині. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. відійшов до Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — село Чигирин. пов. Київ. губ. За люстрацією 1552 належало Я. Кельбовському та М. Грибуновичу, потім перебувало у власності польс. князів Конецпольських, Любомирських, рос. князів і поміщиків Г. Потьомкіна, М. Висоцького, Лопухіних і Роговських. 1779 зі своїх володінь князь Ф.-К. Любомирський виділив частину землі для будівництва Лебединського Свято-Миколаївського жіночого монастиря (нині підпорядк. УПЦ МП). 1808 мешкало 2663, 1816 — 2869, у 1-й пол. 1860-х рр. — 3,5 тис. осіб. 1846 у Л. засн. цукрово-рафінад. завод, який мав 19 парових котлів на 1200 к. с. (1875–76 — 945, 1899 — 1028 робітників). 1875 відкрито 2-класне парафіял. училище. Наприкінці 19 ст., окрім цукроварні, працювали гуральня та цегельня. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–28 — у складі Матусів. р-ну; від 1932 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. Під час голодомору 1932–33 померла 1651 особа. Багато лебединців було репресовано. 1934 на базі цукр. заводу розпочалося спорудження одного з найпотужніших у СРСР насіннєвого заводу (спеціалізувався переважно на випуску насіння цукр. буряків, у 1990-х рр. перекваліфікувався на вирощення зерн. і тех. культур). Від 2 серпня 1941 до 26 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світової війни воювало бл. 1 тис. односельців. Нині у Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури; фельдшер.-акушер. пункт. Діє реліг. громада УПЦ КП. Л. оточений Шполян., Лебедин. і Граб. лісами. Є Митниц. гідрол. заказник місц. значення (болото, площа 39,3 га, заповідається від 1979). Пам’ятки архітектури: Микол. церква (1800), Преображен. церква (1826), земська лікарня (1880), гол. корпус цукр. заводу (1904). Зберігся дерев’яний вітряк кін. 19 — поч. 20 ст. Встановлено пам’ятник рад. підпільникам, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятний знак жертвам голодомору 1932–33. Серед видат. уродженців — економіст М. Герасименко, філософ В. Колодяжний, літературознавець В. Півторадні; політ. і військ. діяч, публіцист Я. Зозуля, громад. діяч, меценат В. Кохно; Герої Рад. Союзу І. Морозов і П. Турян, повний кавалер ордена Слави Л. Пишний. Село відвідував Т. Шевченко. Восени 1952 на насіннєвому заводі відбувся літ. вечір Остапа Вишні.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Шевчук В. Історія Шполянського краю. Чк., 2003; Шполянщина 1923–2003: Люди. Події. Факти. Чк., 2004; Гончаренко В. А. Черкащина в легендах та переказах. Чк., 2006.

Н. А. Рудас