Лебідь Дмитро Захарович

ЛЕ́БІДЬ Дмитро Захарович (11. 01. 1893, с. Єлецько-Миколаєвське, нині Євецько-Миколаївка Новомоск. р-ну Дні­проп. обл. — 30. 10. 1937, Москва) — партійний і радянсь­кий діяч. Навч. у залізнич. училищі, працював на виробництві. 1909 всту­пив до РСДРП(б), вів парт.-орга­­нізац. роботу в м. Катерино­слав (нині Дні­пропетровськ). 1912 заарешт. за рев. діяльність, однак незабаром звільнений. 1916 при­званий до рос. армії, на­прикінці того ж року демобілізов. через хворобу. В січні 1917 заарешт. вдруге, після Лютн. революції звільнений. Від­­тоді — чл. Катеринослав. ради робітн. депутатів, губерн. комісар міліції (керував арештами діячів минулого режиму, організовував пере­слідува­н­ня політ. противників більшовиків, зокрема меншовиків), за­ступник голови Катеринин. залізниці. 1918 — ред. «Вестника Народного комис­сариата внутрен­них дел РСФСР» (Москва); 1920–24 — чл. організац. бюро і 2-й секр. ЦК КП(б)У; 1924–25 — голова Центр. контрол. комісії КП(б)У й нар. комісар Робітн.-селян. інспекції УСРР. У вересні 1922 у доповід. записці вищому парт. кер-ву з приводу арештів в УСРР антирад. інтелігенції писав, що укр. професуру варто висилати не за кордон, де утворилося потужне емі­грант. угрупова­н­ня, а у від­далені р-ни РСФРР; у серпні 1923 у ви­ступі на Київ. парт. конф. висунув ідею боротьби роз­виненої рос. міської культури із від­сталою укр. сільс. культурою. Ця ідея отримала в історіо­графії назву «теорія боротьби двох культур». У промовах і публікаціях ви­ступав проти політики українізації, окремі елементи якої вважав помилковими, використовуючи служб. ста­новище, чинив їй опір. 1926–30 — за­ступник нар. комісара Робітн.-селян. інспекції СРСР, чл. президії Центр. контрол. комісії ВКП(б); від 1930 — за­ступник голови РНК РРФСР. 1930–37 — чл. ЦК ВКП(б). 1 серпня 1937 заарешт., 29 жовт­ня того ж року за звинуваче­н­ням в укр. націоналіст. діяльності засудж. до смерт. кари. Реабіліт. 1956.

Завантажити статтю