Костирко Петро Федорович

КОСТИ́РКО Петро Федорович (02(14). 02. 1897, с. Лави, нині Сосниц. р-ну Черніг. обл. – 13. 02. 1982, Київ) – архітектор. Закін. Київський художній інститут (1930; викл. П. Альошин, О. Вербицький, В. Кричевський), де 1936–76 й працював: 1944–47 – декан архіт. ф-ту, 1953–60 – завідувач кафедри архіт. проектування та 1953–66 – керівник навч.-твор. май­стерні. Залишившись в окупованому Києві, 1941–43 виконував обов’язки уповноваженого по худож. інституту та запобіг розкра­данню його фондів. 1930–36 – у київ. проект. організаціях транс­пор­ту; водночас 1930–48 з пере­рвою – у Київ. інж.-буд. інституті: 1937–38 – завідувач кафедри архітектури, 1935–41 – в. о. доцент, 1944–48 – старший викладач кафедри архіт. проектування. Спів­пра­цю­вав із В. Кричевським. Серед ре­аліз. проектів – водна станція за­лізничників (1930–31), 1-а ТЕЦ (1931–36), житл. будинок письменників «Роліт» (1931–34) у Ки­єві, електростанції залізнич. ст. Валуйки (Бєлгород. обл., РФ; 1933–34) та комбінату в с. Благодатне (нині смт Волновас. р-ну Донец. обл.; 1935), музей-запо­відник «Могила Т. Шевченка» в м. Канів (нині Черкас. обл.; 1936–38), відбудова та реконструкція Полтав. істор.-крає­знав. музею (1960), архіт. частини надгроб. пам’ятників О. Вербицькому (1960) та Ю. Яновському (1961; обидва – зі скульптором І. Макогоном), пам’ятник П. Запорож­цю в м. Біла Церква Київ. обл. (1971, скульптор І. Кавалерідзе).

Л. В. Прибєга

завантажити статтю