ЛЕ́ҐІЯ УКРАЇ́НСЬКИХ НАЦІОНАЛІ́СТІВ — політична організація. Виникла 1925 у результаті зли­т­тя Українського національного обʼєд­на­н­ня, Союзу визволе­н­ня України і Союзу укр. фашистів, що діяли на тер. Чехо-Словач­чини (пере­важно у Празі, Брно і Подєбрадах). Стала першою укр. організацією, яка почала використовувати означе­н­ня «націоналістичний» (замість «національний» або «державницький»). Ініціатор створе­н­ня і голова — М. Сці­борський, серед чл. — Є. Ма­ланюк, Л. Мосендз, М. Ві­кул, А. Кмета. Центр роз­міщувався у Подєбрадах, де чл. організації було багато студентів і викл. місц. Укр. госп. академії (пере­важно вихідці з Над­дні­прян. України). Л. у. н. мала осе­редки у Празі, Берліні, Відні, Парижі, Люксембурзі та ін. містах і намагалася обʼ­єд­нати усі політ. сили, що об­стоювали держ. незалежність України (особл. увагу приділяла ідеол.-політ. під­готовці своїх чл.). 17–18 березня 1928 зʼїзд делегатів обрав Ген. раду: М. Сціборський (голова), Ю. Руденко (ген. писар), Л. Ко­старів (політ. референт), П. Кожевників (референт преси й пропаганди), Я. Герасимович (секр.). Виходив ж. «Дер­жавна нація». 1929 Л. у. н. уві­йшла до складу Організації укра­їнських націоналістів.