Леґія українських націоналістів

ЛЕ́ҐІЯ УКРАЇ́НСЬКИХ НАЦІОНАЛІ́СТІВ  — політична організація. Виникла 1925 у результаті злиття Українського національного об’єд­нання, Союзу визволення України і Союзу укр. фашистів, що діяли на тер. Чехо-Словаччини (переважно у Празі, Брно і Подєбрадах). Стала першою укр. організацією, яка почала використовувати означення «націоналістичний» (замість «національний» або «державницький»). Ініціатор створення і голова — М. Сці­борський, серед чл. — Є. Ма­ланюк, Л. Мосендз, М. Ві­кул, А. Кмета. Центр розміщувався у Подєбрадах, де чл. організації було багато студентів і викл. місц. Укр. госп. академії (переважно вихідці з Наддніпрян. України). Л. у. н. мала осе­редки у Празі, Берліні, Відні, Парижі, Люксембурзі та ін. містах і намагалася об’єднати усі політ. сили, що обстоювали держ. незалежність України (особл. увагу приділяла ідеол.-політ. підготовці своїх чл.). 17–18 березня 1928 з’їзд делегатів обрав Ген. раду: М. Сціборський (голова), Ю. Руденко (ген. писар), Л. Костарів (політ. референт), П. Кожевників (референт преси й пропаганди), Я. Герасимович (секр.). Виходив ж. «Дер­жавна нація». 1929 Л. у. н. увійшла до складу Організації укра­їнських націоналістів.

Рекомендована література

1. Артюшенко Ю. Леґія Українських Націоналістів // По торах борців за правду і волю: Зб. ст. Чікаґо, 1957;
   Google Scholar Internet
2. Мірчук П. Нарис історії ОУН. Т. 1. Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968;
   Google Scholar Internet
3. Книш З. Становлення ОУН. К., 1994.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю