Лелеченко Євген Миколайович
Визначення і загальна характеристика
ЛЕЛЕЧЕ́НКО Євген Миколайович (29. 07. 1946, м. Норильськ Краснояр. краю, РФ) — скульптор. Чоловік Ольги, батько Дмитра Лелеченків. 1-а премія Міжнар. симпозіуму (м. Бухара, Узбекистан, 1990), Ґран-Прі симпозіуму зі скульптури (м. Чанчунь, Китай, 2000). Член НСХУ (1988). Закін. Одес. пед. інститут (1979; викл. П. Злочевський). Від 1974 — учасник респ., всесоюз., міжнар. мистецьких виставок. Персон. — у Ялті (нині АР Крим, 1973), Одесі (1974, 1976–77, 1988, 1996–97). На творчій роботі. У ранніх композиціях Л. у стилі символіч. реалізму виражений романт. ідеал страждаючої, духов., нескореної людини. Експериментує з матеріалами, звертається до мови ін. видів мистецтва, епатаж. прийомів авангарду, дадаїст. колажу, міського фольклору, цитат із худож. творів Заходу і Сходу. Деякі роботи зберігаються у НХМ (Київ), Одес. музеї зх. та сх. мистецтва, Одес. худож. і літ. музеях, Міжнар. парку скульптури у Чанчуні, Культур. центрі мистецтв у Стокгольмі, Музеї сучас. мистецтва у Сіднеї (Австралія).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «На теми М. Шагала» (1976), «Дімчин птах» (1981), «Той, що летить», «Прогулянка» (обидва — 1983), «Київський псалтир», «Японський етюд», «Життя художника» (усі — 1986), «Двоє в каное» (1987), «У Дюківському парку» (1988), «Кінець легенди» (1989), «Мюнгаузен», «Маскарад», «Матрос Чорноморського флоту», «Метаморфоза», «Плямиста рись» (усі — 1990), «Політ» (1994), «Любов на велосипеді», «Акваріум», «Весна художника» (усі — 2000), «Русалчині ігри» (2001), «Четвертий вершник», «Лоліта» (обидва — 2002), «Втеча з раю», «Хрестовоздвиження» (обидва — 2003), «Очікування трієнале, або Гра у бісер» (2004); пам’ятний знак «Легенда» (1990, м. Григоріополь, Молдова); пам’ятники — рибачці Соні (1997, не збережено), мистецтвознавцю (2000).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
