Лелеченко Євген Миколайович

ЛЕЛЕЧЕ́НКО Євген Миколайович (29. 07. 1946, м. Норильськ Краснояр. краю, РФ) – скульптор. Чоловік Ольги, батько Дмитра Лелеченків. 1-а премія Міжнар. симпозіуму (м. Бухара, Узбеки­стан, 1990), Ґран-Прі симпозіуму зі скульптури (м. Чанчунь, Китай, 2000). Член НСХУ (1988). Закін. Одес. пед. інститут (1979; викл. П. Зло­чевський). Від 1974 – учасник респ., всесоюз., міжнар. мист. виставок. Персон. – у Ялті (нині АР Крим, 1973), Одесі (1974, 1976–77, 1988, 1996–97). На твор. роботі. У ранніх композиціях Л. у стилі символіч. реалізму виражений романт. ідеал страждаючої, духов., нескореної людини. Експериментує з матеріалами, звертається до мови ін. видів мистецтва, епатаж. прийомів авангарду, дадаїст. колажу, міського фольклору, цитат із худож. творів Заходу і Сходу. Де­які роботи зберігаються у НХМ (Київ), Одес. музеї зх. та сх. мистецтва, Одес. худож. і літ. музеях, Міжнар. парку скульптури у Чанчуні, Культур. центрі мистецтв у Стокгольмі, Музеї сучас. мистецтва у Сіднеї (Австралія).

Тв.: «На теми М. Шагала» (1976), «Дім­чин птах» (1981), «Той, що летить», «Про­гулянка» (обидва – 1983), «Київський псалтир», «Японський етюд», «Життя художника» (усі – 1986), «Двоє в каное» (1987), «У Дюківському парку» (1988), «Кінець легенди» (1989), «Мюнгаузен», «Маскарад», «Матрос Чорноморського флоту», «Метаморфоза», «Плямиста рись» (усі – 1990), «Політ» (1994), «Любов на велосипеді», «Акваріум», «Весна художника» (усі – 2000), «Русалчині ігри» (2001), «Четвертий верш­ник», «Лоліта» (обидва – 2002), «Втеча з раю», «Хрестовоздвиження» (обидва – 2003), «Очікування трієнале, або Гра у бісер» (2004); пам’ятний знак «Легенда» (1990, м. Григоріополь, Мол­дова); пам’ятники – рибачці Соні (1997, не збережено), мистецтвознав­цю (2000).

Літ.: Сауленко Л. Смесь небес и балагана // Веч. Одесса. 1996, 1 окт.; Качур Я. Что мы не видим // Пассаж. 1999. № 6; Булгакова В. Побег в бесконечность. Евгений Лелеченко // Там само. 2002. № 3.

Л. О. Лисенко, С. В. Ярославцева-Терлецька

Основні твори

«На теми М. Шагала» (1976), «Дім­чин птах» (1981), «Той, що летить», «Про­гулянка» (обидва – 1983), «Київський псалтир», «Японський етюд», «Життя художника» (усі – 1986), «Двоє в каное» (1987), «У Дюківському парку» (1988), «Кінець легенди» (1989), «Мюнгаузен», «Маскарад», «Матрос Чорноморського флоту», «Метаморфоза», «Плямиста рись» (усі – 1990), «Політ» (1994), «Любов на велосипеді», «Акваріум», «Весна художника» (усі – 2000), «Русалчині ігри» (2001), «Четвертий верш­ник», «Лоліта» (обидва – 2002), «Втеча з раю», «Хрестовоздвиження» (обидва – 2003), «Очікування трієнале, або Гра у бісер» (2004); пам’ятний знак «Легенда» (1990, м. Григоріополь, Мол­дова); пам’ятники – рибачці Соні (1997, не збережено), мистецтвознав­цю (2000).

Рекомендована література

1. Сауленко Л. Смесь небес и балагана // Веч. Одесса. 1996, 1 окт.;Google Scholar
2. Качур Я. Что мы не видим // Пассаж. 1999. № 6;Google Scholar
3. Булгакова В. Побег в бесконечность. Евгений Лелеченко // Там само. 2002. № 3. Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF