Лепідокріт

ЛЕПІДОКРІ́Т (від грец. λεпίς (λεпίδος) — луска, пластинка та kroki/v — нитка, шерсть, волокно) — мінерал класу гідроксидів, одноосновний оксид заліза шаруватої будови, слюдка рубінова. Термін увів 1813 нім. мінералог Дж.-К. Уль­ман. Формула: γ-FeO(OH). Містить (у %): Fe₂O₃ — 89,86; H₂O — 10,14. Домішки: MnO, Al₂O₃, SiO₂, CaO, MgO. Має ромбічну сингонію; кристали пластинчасті, тонколускуваті, волокнисті; характерні лускаті, пластинчасті, волокнисті, променеподібні та радіально-волокнисті агрегати; часто утворює зонал. агре­гати, у яких чергується з гетитом або гідрогетитом. Густина 3,84–4,1; твердість 4,0–5,5. Колір рубіново-червоний до корич­невого; блиск алмазний; спайність довершена в одному напря­мі; риска оранжева або цеглясто-червона; крихкий. Зустрічається у складі бурих залізняків (див. Болотна руда), бокситів, ґрунтів. Є продуктом вивітрювання у залізоруд. мінералах, пігментом бурої вохри; відомий у складі залізних руд гідротермально-осад. родовищ. Значні поклади знаходяться у Австралії, Австрії, Англії (Велика Британія), Італії, Намібії, Німеччині, США, Узбекистані, Франції та Чехії. В Україні виявлено у мінералог. області УЩ та Керчен. мінералог. р-ні на Крим. п-ові.

Завантажити статтю