Лизогуб Федір Андрійович

Визначення і загальна характеристика

ЛИЗОГУ́Б Федір Андрі­йович (06. 10, за ін. даними — 06. 11. 1851, містечко Седнів, нині смт Черніг. обл. — 1928, Белґрад) — громадсько-політичний діяч. Закін. реал. училище у С.-Пе­тербурзі. 1883–84 — пом. секр. зʼ­їзду мирових суд­дів Черніг. судово-мирового округу; 1884–87 — чл. Черніг. шляхет. депутат. зі­бра­н­ня; від 1888 — почес. мировий суддя, водночас до 1897 — повіт. провід­ник шляхетства Городнян. пов. Чер­ніг. губ.; 1901–15 Полтав. губерн. земськими зборами неодноразово обирався головою Полтав. губерн. земської управи. Ініціював спорудже­н­ня у Полтаві нового будинку земства у нац. стилі, памʼятника І. Котляревському, від­кри­т­тя кількох музеїв. Листувався з провід. укр. гро­мад. і культур. діячами (зокрема з М. Грушевським) щодо збору коштів на від­кри­т­тя памʼятника Т. Шевченку. 1915–17 — чл. Ради земел. самоврядува­н­ня й нач. канцелярії при намісникові Кав­казу; від 1917 — завідувач від­ділу іноз. під­даних Тимчас. уряду Росії. Обраний головою комісії, що роз­робляла новий порядок роз­­­гля­да­н­ня прохань іноземців про прийня­т­тя їх у рос. під­данство. Член партії октябристів. Після біль­шов. пере­вороту 1917 у Петро­граді (нині С.-Пе­тербург), рятуючись від червоного терору, повернувся до України, був кон­сультантом із земських питань при Ген. секретаріаті УЦР. У травні–липні 1918 — Міністр внутр. справ, у травні–листопаді того ж року — голова РМ Української Держави. Намагався залучити до спів­праці в уряді пред­ставників партій нац.-демократ. напряму, зокрема тих, які входили до складу опозиц. Укр. нац.-демократ. союзу. Влітку 1918 під головува­н­ням Л. проведено велику організац. роботу зі ство­ре­н­ня по­стій. штат. структури військ. частин і під­роз­ділів Сухопут. військ ЗС Української Держави, реформува­н­ня Чорномор. флоту, демобілізації торг. флоту, від­новле­н­ня козацтва, зміцне­н­ня органів поліції (Держ. варти) тощо. У вересні 1918 став головою Колегії верхов. правителів Української Держави на випадок смерті або важкої хвороби геть­мана (залишаючись при цьому головою уряду); в серпні очолював офіц. делегацію Української Держави до Німеч­чини, яка мала вирішити пита­н­ня між­держ. фінанс. і торг. угод, роз­вʼяза­н­ня про­блем утво­ре­н­ня укр. війська та під­готувати візит геть­мана П. Скоропадського до Берліна. Дотримувався ліберально-консе­рватив. по­глядів, був прихильником по­­ступ. українізації держ.-політ. життя, висловлювався за автокефалію укр. православ. Церкви, ви­ступав проти соціаліст. екс­периментів, але виявляв готовність до реформ. Після повале­н­ня геть­ман. влади на­прикінці 1918 емігрував.

Літ.: Па­вловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государствен­ные и обществен­ные деятели и благотворители. П., 1914; Хижняков В. Воспоминания земского деятеля. Петро­град, 1916; Скоропадський П. Спогади. К.; Філадельфія, 1995; Уряди України у ХХ ст.: Наук.-докум. вид. К., 2001; Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т. 2. К., 2002.

ДА: ЦДАВО України. Ф. 1216, оп.1, спр.16.; Держ. арх. Полтав. обл. Ф. 755, оп. 3, спр. 594.

П. П. Гай-Нижник

Завантажити статтю