Линовиця

О. М. Назаров

ЛИНО́ВИЦЯ — селище міського типу Прилуцького району Чернігівської області. Знаходиться на р. Рудка (Линовиця; притока Удаю, бас. ), за 168 км від обл. центру та за 12 км від райцентру. Площа 7,64 км². За переписом 2001, насел. становило 2984 особи (складає 86,7 % до 1989), станом на січень 2015 — 2555 осіб (переважно українці). Залізнична станція. Через с-ще проходить автошлях Прилуки–Пирятин. Існує 2 версії щодо походження назви: від прізвища першого власника В. Линовицького; від річки, на якій виникло село, та в якій водилося багато линів. Уперше згадується в писем. джерелах 1629 як хутір. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. У різний час Л. належала князю Я. Вишневецькому, прилуц. протопопу І. Магерівському, гетьману І. Скоропадському, генералу І. Стояновичу, родині де Бальменів і князю Жевахову. 1654 тут нараховувалося 17, 1713 — 26, 1740 — 32, у серед. 18 ст. — 86 дворів. 1735 на правому березі Рудки на кошти козаків Батурин. і Переяслав. полків зведено деревʼяну церкву апостола Луки (1778 на її місці споруджено камʼяний храм, який 1927 розібрано на цеглу), 1808–19 подружжям С. Башиловою та П. де Бальменом — камʼяну церкву Успіння Богородиці (знесено 1985, відновлено 1995; була усипальницею родини де Бальменів). С. Башилова та князь Жевахов заклали у Л. парки — відповідно 1796 (нині памʼятка садово-парк. мистецтва ім. Т. Шевченка, площа 16,6 га, численні багатолітні дуби, один з яких посаджений на поч. 17 ст., система ставків) та 1910 («Живахівщина», 19,3 га). Донині частково збереглися й їхні садиби. Гол. будинок родини де Бальменів був змурований у формах класицизму з чотириколон. портиком з боку осн. входу, поєднувався з двома флігелями. 1843 у них під час першої подорожі Україною зупинявся Т. Шевченко, який був знайомий з Я. де Бальменом, а також письменник, історик, мовознавець О. Афанасьєв-Чужбинський, письменник Є. Гребінка, художники Є. Крендовський, К. Рабус, Л. Жемчужников та ін. Я. де Бальмен чудово малював і писав літ. твори. Він разом з М. Башиловим ілюстрував рукопис. «Кобзар» Т. Шевченка (1844), зокрема поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». 1845 загинув на Кавказі під час Даргин. походу. У тому ж році на його честь Т. Шевченко написав поему «Кавказ». 1893 прокладено залізницю. 1899 бельг. підприємці брати А. і П. Стевинари побудували цукроварню (нині ). 1648–1781 Л. — село Прилуц. полку, 1782–1923 — Прилуц. пов. (1782–96 — Черніг. намісництва, 1796–1802 — Малорос., 1802–1925 — Полтав. губ.), 1923–30 — Прилуц. округи, 1923–32 — Яблунів., від 1932 — Прилуц. р-нів, 1923–25 — Полтав. губ., від 1932 — Черніг. обл. 1900 проживало 463 особи; де Бальменам належало 1103 дес. землі, Жевахову — 814 дес. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, 4 грудня 1919 остаточно встановлено більшовицьку. 1925 було 547 дворів, налічувалося 2586 жит., 1930 — відповідно 658 і 2950. У міжвоєн. період мешканці зазнали сталін. репресій і потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 12 осіб). Від 17 вересня 1941 до 19 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювало 649 жит., з них 271 загинув. Від 1960 — смт. У Л. — заг.-осв. школа, 2 дитсадки; Будинок культури, 2 б-ки; рай. лікарня. 2007 створ. Линовиц. істор.-краєзн. товариство ім. Г. Гайдая. Встановлено погруддя Т. Шевченка, памʼятники Невідомому солдату, Матері, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33, ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Серед видат. уродженців — письменник М. Турківський, громад. і церк. діяч Іосаф (В. Жевахов), актриса, засл. арт. УРСР , бандурист .

[1] Турківський М. П. Навіки рідна: Книга про Линовицю. Прилуки, 2005.

[2] Мій рідний край, моя земля Прилуцька. 2-е вид. Ніжин, 2008.

Розмір шрифту

Линовиця

Визначення і загальна характеристика

Додаткові відомості

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю