Лис Олена Володимирівна

Визначення і загальна характеристика

ЛИС Олена Володимирівна (03. 06. 1978, м. Лебедин Сумської обл.) — композитор, піаністка, педагог. Дочка В. Лиса. Член НСКУ (2007). Міська премія ім. О. Стеблянка (м. Лебедин, 1996, за композиторські твори). Закінчила Національну музичну академію України (Київ, 2002; кл. композиції та оркеструва­н­ня Л. Колодуба) та аспірантуру (2007; кер. В. Золочевський) при ній. 2000–04 — викладач композиції Київської дитячої музичної школи № 37; водночас від 2001 — концерт­мейстер та викладач музично-теоретичних дисциплін Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв, 2007–11 — викладач кафедри композиції, інструментува­н­ня та музично-інформаційних технологій Національної музичної академії України. Композиторський доробок Л. містить оперу, симфонічні, камерно-інструментальні та вокальні, хорові твори, музику до драматичних ви­став та кіномузику. Серед характерних мовно-стилістичних ознак творчості також виняткова мелодична виразність, темброва персоніфікація та символізація, під­вищена увага до фонізму гармонії, водночас засвоє­н­ня глибин­них інтонаційних особливостей українського народного мелосу та їх синтез зі здобутками сучасних композиторських технік. У вокальній музиці від­дає пере­вагу духовним християнським текс­там і водночас віршам сучасних українських поетів, у яких глибоко роз­кривається емоційно-психологічний світ людини, засобами музики виявляє полісемантичність словесного текс­ту. Як композитор брала участь у між­народних фестивалях: «Музичні премʼєри сезону», «Київ Музик Фест», «Між­народний форум музики молодих» тощо. У 2001–07 була учасницею вокального ансамблю «Музичні асамблеї», в репертуарі якого — старовин­на музика. Від 2008 — солістка вокального ансамблю старовин­ної музики «Алітея» (Київ), що ви­ступає з концертними про­грамами з творів світської та духовної музики доби середньовіч­чя, Ренесансу, західно-європейського та українського бароко. У складі обох колективів гастролювала містами України, брала участь у низці українських та між­народних фестивалів. Наукові дослідже­н­ня присвячені пита­н­ням стиле- та жанротворе­н­ня в українській камерно-інструментальній музиці 20 — поч. 21 ст.

Тв.: камерна опера «Естер» (на біблійний текст, лібрето В. Довжика, 2003); для симф. оркестру — Cимфонії № 1 (2002), № 2 (2006), «Закличні сурми» (до фестивалю «Рутенія», 2015); для камер. оркестру — Поема (2004), Партита (2005), «Пере­тини» (2009), «Від­­ображе­н­ня» (2011), «Від­лік нескінчен­ності» (2012); для струн. оркестру — «Спалах» (2010); для камер. ансамблів: для струн. — Квартет (2010); для флейти, скрипки та віолончелі — Тріо (2008); для флейти і альт. флейти «Діалог» (2012), для флейти і кларнета — «Діалог» (2007); для флейти соло — «Монолог» (2007); для фортепіано — Сонати № 1 (2003), № 2 (2006); для мішаного хору і флейти — «Santa Maria» (сл. канон., 2009); для мішаного хору — «Обі­ймати неві­доме» (сл. В. Довжика, 2003), «Роз­буди мене, Господи» (сл. митрополита Никодима, 2008), Диптих (сл. В. Довжика, 2014); для камерно-вокал. ансамблю — «Хто ни разлучит…» (сл. канон., 2015); для жін. ансамблю — «Диво золоте» (сл. митрополита Володимира, перекл. з рос. В. Дов­­жи­ка, 2011), «Аскольдів глас» (сл. В. Дов­­­жика, 2013); для голосу й фортепіано — вокал. цикл «Шукаю тиші» (сл. В. Довжика, В. Кавуненка, 2002), монолог «Пише воді по воді очерет…» (сл. В. Довжика, 2005), колискова «Засинає ліва ніжка» (сл. Г. Фальковича, 2009), «Дума про Аскольда» (сл. В. Довжика, 2011); романси; пісні; музика до х/ф «Пере­котиполе» (2012, реж. І. Сергієнко); драм. ви­став.

Пр.: Семантичне функціонува­н­ня жанру в струн­них квартетах Ю. Іщенка // Наук. вісн. Нац. муз. академії України. К., 2012. Вип. 94; Інтер­претація жанру струн­ного квартету в сучасній українській музиці (на прикладі квартету Сергія Пі­­лютикова) // Там само. 2013. Вип. 105.

Літ.: Радчук В. Композитор Олена Лис // Життя Лебединщини. 2006, 8 бе­­рез.; Мамай П. Симфонічні нотатки вічності // Україна молода. 2011, 12 квіт.; Пальцевич Ю. Шевченківські антифони // КіЖ. 2014, 13 черв.

О. М. Немкович

Завантажити статтю