ЛИ́СЕНКО Андрій Віталі­йович (01(13). 07. 1851, с. Жовнин Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Жовнине Чорнобаїв. р-ну Черкас. обл. — 08(21). 06. 1910, Київ) — громад­ський діяч. Брат М. Лисенка і С. Старицької, батько Н. Лисенко. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1876). Як доброволець брав участь у вій­ні Сербії проти турків 1876 і рос.-турец. вій­ні 1877–78. Служив лікарем на кораблях Чорномор. флоту та у мор. шпиталі в Миколаєві. 1884 звільнений за станом здоровʼя. Від­тоді — нач. лікарні Знамʼян. залізнич. вузла на Єлисавет­градщині (нині м. Знамʼянка Кіровогр. обл.). Був чл. РУПу, 1905 очолив пов­ста­н­ня залізничників. 29 груд­ня 1905 (11 січня 1906) заарешт., по­збавлений усіх чинів та нагород і висланий до м. Вʼятка (нині Кі­ров, РФ). За сприя­н­ня брата до­мігся до­зволу ви­їхати на лікува­н­ня за кордон. Деякий час жив у Львові, де написав спогади «Між добровольцями 1876 року», драму «Заспокоїлось» (про рев. події 1905), декілька оповідань з флот. життя, опубл. у г. «Рада». Навесні 1910 повернувся в Укра­їну. 1983 з нагоди 100-річчя від дня заснува­н­ня Знамʼян. обʼєд­наній від­ділк. лікарні присвоєно імʼя Л.