Лисюк Каленик-Григорій

ЛИСЮ́К Каленик-Григорій (справж. — Лепікаш Григорій Автономович; 18. 08. 1889, с. Велика Бубнівка Проскурів. пов. Поділ. губ., нині Бубнівка Волочис. р-ну Хмельн. обл. — 12. 08. 1980, містечко Альта-Лома, шт. Каліфорнія, США) — військовик, громадський діяч, меценат. Брат Василя й Іларіона Лепікашів. На поч. 1900-х рр. в Одесі вступив до підпіл. організації есе­рів, брав участь у рев. русі. 1908 заарешт. і засудж. до 20-ти р. каторги. Покарання відбував побл. м. Іркутськ (Росія). Через 1,5 р. втік і змінив прізвище, ім’я, по батькові та рік народження. Під час 1-ї світової вій­ни мобілізов. до рос. армії. Закін. школу прапорщиків у Петрограді (нині С.-Пе­тербург), воював на фронті. Влітку 1917 під впливом І. Полтавця-Остряниці ви­йшов із партії есерів і став одним із організаторів Укр. козацтва у м. Перемишль (нині Польща) та Проскурів (нині Хмельницький). Від 1918 — старшина Армії УНР, відзначився у ході 1-го Зимового походу; від 1920 — дипломат. кур’єр уряду УНР в екзилі. Від 1923 мешкав у США, де розгорнув успішну підприємн. діяльність, зокрема у галузі кіномистецтва. Фінансово допомагав багатьом укр. інституціям, серед яких — Музей визв. бороть­би України (Прага), Укр. госп. академія у Подєбрадах (Чехо-Словаччина), Союз укр. старшин (Берлін), Дім укр. інвалідів (Львів). 1932 оплатив адвокат. захист чл. ОУН В. Біласа та Д. Данилишина (див. Данилишина і Біласа Справа), надавав кошти укр. біженцям і на укр. книговидання тощо. На поч. 1939 разом із сином-кінооператором вирушив на Закарпаття з метою задокументувати творення нової укр. держави — Карпатської Укра­їни. Їм вдалося відзняти унікал. фото- та кінокадри (зберігаються в архіві Укр. наук. інституту Гарвард. університету), але в одному з боїв загинув син Л. Роботу над фільмом «Карпатська Україна 1939» оста­точно завершено 1942 у Нью-Йорку. Після 2-ї світової вій­ни у м. Онтаріо (шт. Каліфорнія) заснував Укр. нац. музей і оголосив його спадкоємцем Музею визв. боротьби України в Празі, ліквідованого 1948 комуніст. вла­дою Чехословаччини (у причетності до цього Л. безпідставно звинувачував його остан. дир. С. Наріжного та ін. чл. управи). 1958 Укр. нац. музей в Онтаріо об’єднався з Укр. нац. музеєм у м. Чикаґо (шт. Іллінойс). У тому ж році створив і очолив Укр.-амер. фундацію. Автор кн. «В обо­роні Української Правди» (1954), «Хто поповнив національ­ний злочин ?» (1961), «Народ хоче знати правду» (1967; усі — Онтаріо).

Рекомендована література

1. Драган Р. Вік прожити — не поле перейти (У 90-ліття Каленика Лисюка) // Укр. козацтво. 1978. Ч. 1–2;
   Google Scholar Internet
2. Сл. п. Каленик Лисюк: [Некролог] // Свобода. 1980, 17 верес.;
   Google Scholar Internet
3. Мушинка М. Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів: Історико-архівні нариси. К., 2005.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю